«Милі кості»: після смерті буде красиво й нудно

Складається враження, що після успіху екранізації «Володаря кілець» режисер Пітер Джексон вирішив спочити на лаврах. Після того, як історія про магічний ювелірний виріб, який безжально втопили в жерлі вулкана, була закінчена, Джексона потягнуло ліпити нісенітниці. Його «Кінг Конг», цілковито позбавлений чарівності фільмів тридцятих років, вийшов великим, красивим і безглуздим спецефектом. За словами самого режисера, йому просто завжди хотілося зняти фільм про величезну мавпу в Нью-Йорку, не більше. Його єдиний продюсерський проект, який вийшов на екрани - «Район №9» - все ж не є плодом виключно його праці, а про «Тінтіна» у нас, як і раніше, дуже мало інформації, щоб давати йому оцінку.

«Милі кості», таким чином, стали своєрідним поверненням Джексона в режисуру. Ключове слово тут - «своєрідним». Після ефектного «Володаря кілець» (нехай навіть фанати оригінального твору розкритикували фільм) і гарного «Кінг Конга» від режисера мимоволі очікували чогось грандіознішого, ніж екранізації роману письменниці Еліс Сіболд. У підсумку перед нами історія про мертву дівчинку, і в цій історії нічого не відбувається.

Головна героїня фільму - чотирнадцятирічна дівчина-підліток Сьюзі Селмон, у якої типові підліткові проблеми й переживання. Того дня, коли симпатичний хлопець, на якого вона задивлялася, підійшов до неї й запросив на побачення, її зґвалтував і вбив сусід містер Гарві. Її тіла не знайшли, слідство зайшло в глухий кут. І тепер Сьюзі змушена проводити вічність у шалено красивому, але порожньому Раю (що, загалом, логічно, якщо подивитися на сучасне суспільство), що розташований прямо поруч із нашим світом. Вона дивиться на горе родичів. На батька, який раз на місяць проявляє касети зі знятими Сьюзі плівками. На хлопця, який їй подобався, а тепер зустрічається з іншою. На містера Гарві, геніально зіграного актором Стенлі Туччі. І чекає, коли ж усе це закінчиться.

«Милі кості» - дуже нішеве кіно. Хоча б тому, що дві години на екрані не відбувається зовсім нічого. Глядач разом зі Сьюзі просто спостерігає за «бродінням» кількох людей, що живуть у провінційному містечку. Ні, нам, звісно, шкода Сьюзі, акторська гра Марка Волберга, який блискуче впорався з роллю невтішного батька, розчулює нашу душу, а візуальний ряд потойбічного світу, в якому мешкає головна героїня, здатний на рівних конкурувати з красою «Аватара»... Але на екрані нічого не відбувається. Фактично це історія про те, що втратила дівчинка, яку вбив якийсь хворий на голову покидьок. Усе це подано дуже мило, зворушливо й без звичних для фільмів про привидів дурниць на кшталт протягів, скрипів у порожньому будинку й так далі. Але на екрані нічого не відбувається!

«Милі кості» - це стрічка, яку не можна однозначно оцінити словами «геніально» або «маячня». Акторська гра, відеоряд, саундтрек, підбір акторів - кожне окремо все це має просто чудовий вигляд. Але, поєднане у фільмі, все це перетворюється на нудну тягучку, під час перегляду якої глядач поглядає на годинник, і прикидає, наскільки йому шкода витрачених на квиток грошей, щоб просто встати й вийти з кінозалу. І все ж палкі прихильники мелодрам, найімовірніше, будуть у захваті. Відносити себе до них чи ні - це вже вирішувати виключно вам, любі читачі.

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!