Ледь мерехтить примарна сцена...

Театр відсвяткував одночасно три дати: 120 років від дня заснування, 85 - як він став державним, і 70 років - як присвоїли ім'я Лесі Українки. Все це прикрасив новий феєричний спектакль.

"Часто можна почути, що театр - це дім, сім'я. І щасливий той будинок, де свято шанують традиції, передають їх від діда до батька, від батька до дітей, і тоді зв'язок часів, зв'язок поколінь нерозривний.

Мені здається, наш театр саме такий - театр Будинок, театр живих традицій. Ми шануємо наших старих, які творили історію і славу театру, пам'ятаємо і відчуваємо своє коріння. Тобто, намагаємося не бути "іванами, не пам'ятаючими рідства", намагаємося не стати манкуртами. Однак при цьому намагаємося стежити за зміною поколінь, щоб не обірвався зв'язок часів, не вичерпався рід наш театральний. А він, певною мірою, особливий - від трупи знаменитого Соловцова, від великого Костянтина Хохлова, від блискучих Михайла Романова і Марії Стрілецької, Юрія Лаврова, Євгенії Опалової, Віктора Халатова, Мальвіни Швідлер. Ті, що прийшли за ними в середині і на вильоті минулого століття вже давно стали визнаними майстрами.

Ось їх, і тих, хто прийшов в наш театральний Будинок недавно, і зовсім молодих, я хочу представити в цьому буклеті.

На дворі вже друге десятиліття двадцять першого століття. Нові поколінняня, які прийшли в наш Будинок, сподіваюся, сприймуть живі традиції, і зв'язок поколінь не буде втрачений.

З більшістю тих, хто трудиться в нашому театрі, я прожив десятки років. У ці роки ми разом ділили радість і біду. Разом відстоювали добре ім'я театра, і навіть саме право на його існування.

Сьогодні в переддень ювілею мені захотілося сказати всім багато хороших слів ...

Але дивна річ, як тільки я почав записувати ці слова, вони мені здались приблизними і так мало виражаючими мої щирі та ніжні почуття, що я зупинився... Хоча, безумовно, я радий, що ми разом. І не просто радий, а щасливий і не проміняю нашу театральну сім'ю ні на яку іншу... Спасибі всім вам!

А театральні проблеми - творчі й моральні, нікуди не зникнуть. І будемо їх вирішувати разом!... "

М. Резникович.