Вовки та...
Ціла зграя шахраїв підгортає молоду багату вдову Купавіну. У хід йдуть і підроблені боргові листи, і шантаж, і погрози. І хто б міг подумати, що на чолі зграї стоїть вельми шанована у губернії дама Меропія Давидовна Мурзавецька. Втім, і юна дівиця Глафіра, її бідна родичка, не гребує шахрайством, щоб одружити на собі багатого поміщика Линяєва. Але, як відомо, на будь-якого шахрая завжди може знайтися шахрай більший і відразу "вовки" самі перетворяться на "овець". Ось і залишається лише дивуватися у фіналі одному з героїв: "Поблизу міста, серед білого дня! Є чому дивуватися!.. Ні... Тут не те що Тамерлана, а ось зараз, перед нашими очима, і наречену вашу з приданим, і Михайла Борісича з його маєтком вовки з'їли, та і ми з вашою тітонькою ледве живі залишилися! Ось це подіковіннєй буде". Кримінальна історія про афери з підробленими векселями, що розвертається у якомусь повітовому містечку, ні-ні, а викликає асоціації з тим, що твориться довкола нас у сучасному житті. Тонко, вишукано і іронічно висміюється вічна тяга до збагачення будь-яким. Написана Олександром Миколайовичем Островським у 1875 році, п'єса "Вовки і вівці" і в наші дні звучить вельми актуально. Можливо, комусь буде цікаво порівняти дві київські вистави по одній п'єсі, адже і в репертуарі Театру ім. Лесі Українки є спектакль "Вовки і вівці".
Коментарі