«Імаджинаріум доктора Парнаса»: ідеально зняте божевілля

Режисер Террі Гілліам - справжній майстер створення «магії кіно». Поки інші режисери знімають фільми про гігантських людиноподібних роботів, які перетворюються на всіляку погань, або вкотре роблять кіноверсію історії Покахонтас, він дозволяє собі немислиме. Наприклад, перенести на екран наркотичну подорож «доктора Гонзо» Хантера С. Томпсона. Він перетворює талановитих казкарів братів Грімм на авантюристів і зіштовхує їх зі страшною, як смерть, Монікою Белуччі. Він малює небачену «Країну припливів» за допомогою білячих хвостів - причому йдеться не про гризунів, а про іншу, не менш кумедну «білочку». Загалом, Террі - це саме та людина, яка не просто показує на екрані якусь нісенітницю, а робить це так, що глядач іще довго приходить до тями, підбираючи відвислу щелепу з асфальту. Його нова стрічка ще раз довела майстерність Гілліама як режисера і як фантазера, який пропускає нас у світ своєї уяви через біле полотно кіноекрану.

Доктор Парнас, як і Террі Гілліам (до речі, судячи з усього, режисер списав цей образ із себе самого), - фантазер. Однак до справи фантазування він ставиться максимально серйозно - медитуючи в обителі ченців, судячи з погоди, десь у Тибеті, він безперестанку розповідає історію. Якщо історія припиниться - наш світ приречений. Але одного разу віра ченців зазнає випробування, коли диявол запечатує їм роти, щоб довести, що без їх історії світ нікуди не дінеться. Бажаючи довести нечистому свою правду, доктор Парнас забивається із Сатаною об заклад, згідно з яким тепер вони з дияволом боротимуться за людські душі - Парнас за допомогою фантазії та уяви, нечистий же - приваблюючи людей у пастку їхніх звичок та ницих інстинктів. Тепер разом зі своїм «Імаджинаріумом» Парнас подорожує по світу, рятуючи людські душі. Проте доктор із необережності уклав іще одне парі, відповідно до якого він зобов'язаний віддати дияволу свою дочку з досягненням тією шістнадцятирічного віку. І коли доктор уже впадає у відчай вирвати улюблену Валерію з пазурів Сатани, до трупи «Імаджинаріума доктора Парнаса» приєднується таємничий парубійко.

Переказувати сюжет цього фільму - справа невдячна. Те, що відбувається на екрані, треба бачити. Історія Парнаса і його трупи - це ще один, дуже вільний переказ безсмертного творіння Гете про доктора Фауста, угоди з нечистою силою, вічний пошук і мить, яку, на жаль, не зупинити, яка б чудова вона не була. Виступ «Імаджинаріуму» - це не просто дурне барвисте шоу - це, в першу чергу, подорож у глибину власної душі. Недарма ж Парнас заявляє, що побачити виставу може кожен, хто заплатить п'ять фунтів і посміє зробити крок у дзеркало. Адже дуже страшно зробити крок у власну душу, назустріч тим демонам, які там мешкають. Ні, у фільмі все обійшлося практично безкровно - світи, які породжені уявою доктора й живляться фантазіями тих, хто наважився зазирнути у задзеркалля, чисті, вигадливі й чарівні. Але, дивлячись на екран, мимоволі ставиш запитання - а що тут побачу я? Напевно, тому доктор так боїться віддавати свою дочку, адже розлучившись із Валерією, він залишиться сам. Віч-на-віч із чудовиськами, які мешкають у ньому (а вони там є, повірте).

Дивовижна, чарівна стрічка, яка викликає в сучасному глядачеві весь спектр емоцій, який колись випробували на собі глядачі «Прибуття потягу на вокзал Ла-Сіоти». Просто дивно, що в наш цинічний вік, коли в кіно можливо все, як і раніше, є фільми, здатні здивувати, приголомшити й по-хорошому шокувати. Мабуть, якби фільм був знятий у повному 3D, навряд чи хтось згадав би про «Аватара».

«Імаджинаріум доктора Парнаса» - це дуже гарний, розумний і дурний, радісний і сумний і трошки філософський фільм про те, що кожна людина - це цілий всесвіт. І, вийшовши з кінотеатру, дуже хочеться голосно закричати: «Спинися, мить, прекрасна ти!»

Дивитися трейлер