Олександр Кузнєцов, відомий актор періоду перебудови ("Джек Восьмьоркін-американець", "Приморський бульвар"), який на початку 90-х переїхав до Голлівуда й закінчив там сценарні курси, а сьогодні працює як сценарист і викладач акторської майстерності, провів 14 липня інтерактивний майстер-клас у рамках Літньої кіношколи Одеського кінофестивалю "Як розповісти історію в кіно" - Кузнєцов розмірковував не як сценарист, а як актор.
Учасників майстер-класу він одразу спантеличив тим, що з першої хвилини був націлений на співтворчість і активність. Запросив на сцену групу майбутніх акторів із залу та сам програв майже всі свої ж поради, для наочності переграючи. Тому майстер-клас більше нагадував ранкове телешоу.
Кузнєцов каже, що для актора головне - прагнути до крупного плану. Саме там відбувається розкриття актора як особистості, демонстрація його таланту або його відсутності. Але для того, щоб там опинитись, необхідно пройти "кола" кастингу. Тому Кузнєцов відзначає, що хоч би яким талановитим був актор, "крім генерації ідей, треба вміти їх продавати". Причому вміння продавати себе, свої ідеї, свою майстерність часто стає основним у процесі досягнення кар'єрного успіху.
Кузнєцов розповів історію про те, що два роки тому на Московському кінофестивалі він розговорився з Меріл Стріпп, яка зізналася йому, що, попри успішність, вона продовжує проходити кастинги і до кожного готує прем'єр-показ, щоб продемонструвати кращі та найсильніші риси свого таланта й особистості, "упаковує їх, пов'язує бантик і цінник із 20 мільйонами".
Кастинг-менеджери фізично не можуть запам'ятати всіх акторів, які пробуються на роль. Артист-початківець повинен пам'ятати про це і ні на секунду не розслаблюватися. Треба вміти привернути увагу й втримати її. Розповісти будь-яку історію в динаміці, залучаючи і простір, і час, перетворюючи будь-який об'єкт на свого "партнера".
Будь-яка подія - етюд, кастинг або сцена у фільмі - має бути придумана актором у вигляді повноцінної історії, де є початок, середина, кінець. І якщо вхід повинен бути таким, щоб зачепити глядача, привернути його увагу, а вихід - кульмінацією, то середина - це той час шоу, за який актор повинен розкрити свого персонажа глядачеві, викликати його емоції й інтерес, зуміти домогтися того, щоб глядач ідентифікував себе з персонажем.
Глядачеві цікавий не просто Гамлет, а Смоктуновський або Лоуренс Олів'є, які грають Гамлета. Але для цього персонаж повинен бути пошарово розібраний. І на кожному шарі його треба "прожити". Скажімо, Гамлет може бути принцом, сином, коханцем, фехтувальником - тоді роль забарвлюється, набуває граней.
Відповідно до Кузнєцова, глядачі ходять у кіно, щоб пережити новий досвід із героями, які діють. При чому діють у конкретному форматі й жанрі. Навіть "Червону шапочку" можна представити трилером або комедією.
Образ, якщо він ретельно продуманий, стає значно сильнішим за особистість актора. Людина може й померти, але створений нею образ переживе її. Правила прості: поринати в роль, з легкістю трансформуватися й у жодному разі не використовувати шаблон, адже це сіро й нудно. Власна пластика, жести та міміка - це допоможе "продати" себе за високу ціну.
У підсумку, всі поради складаються в єдиний висновок: для актора головне - бути неповторним.
________________________________________________________________________________
Ієн Сміт: о 18:00 і о 21:00 треба дивитися різні фільми
15 липня в рамках ОМКФ відбулася лекція британського кінокритика, співробітника журналів Variety, Screen International, редактора журналу Curzon Magazine Ієна Сміта з учнями Школи Кінокритиків і членами Професійної секції фестивалю.
Свою лекцію усмішливий і енергійний пан Сміт почав із твердження: "British Council задумався над тим, що Україні потрібні кінокритики. Ми хочемо подивитися, якою буде ваша реакція на лекції та чого вам вдасться навчитися".
Вражений ретельністю юних українських кінокритиків, Сміт зізнався, що якби він у недільний ранок виступав у своїй рідній Британії, то достеменно розмовляв би з порожнім залом.
Лекцію пан Сміт почав із того, що він розділяє людей, які пишуть про кіно, на два типи: кінокритики та рецензенти. Перші - це ті, які, подивившись фільм, тривалий час його обмірковують, переосмислюють, знайомляться з роботами своїх колег на відповідну тематику. Другі - це ті, яким достатньо подивитися фільм у понеділок, а у вівторок уже готова стаття.
Розповідаючи про свій творчий шлях, Сміт зізнається, що, коли був молодий, для нього не мало значення, про що писати - важливо було просто писати. Грайливо усміхаючись, він розповідав про те, що захоплення письменством забирало весь час, і тому у нього довго не було дівчини: "Якщо у вас є пристрасть до кіно, це виллється в якість ваших статей і я, читач, завжди це відчую. Пристрасть приходить не одразу. Починаєш писати - і вона приходить".
Постійно вдосконалюючи методику своєї роботи кіноогляду, Сміт прийшов до того, що почав брати інтерв'ю в режисерів і акторів просто зі знімальної площадки, уважно прислухатися до думки публіки. Один раз, почувши від людини, не пов'язаної з кіно, запитання: "А чи потрібні нам усе ще кінокритики?", Ієн розгубився.
Як аргумент на користь критиків, Сміт пропонує згадати сайт Amazon і подібні йому сайти. Вони демонструють нам, що критиком може стати кожен. Але критика ця здебільшого не виходить за рамки визначень "подобається - не подобається". Щоб переконати потенційного глядача, мало просто висловити свої смакові уподобання. Це лише платформа. Головне в цьому випадку - аргументувати свою думку.
Продемонструвавши присутній фрагмент фільму "Громадянин Кейн", Сміт описав долю картини. З самого початку стрічка Орсона Веллса провалилася в прокаті, але критики, обігнавши свій час, одразу гідно оцінили фільм. Позитивні критичні відгуки зуміли привернути увагу публіки, і згодом фільм був визнаний однією з перлин світового кінематографа. Така ж доля спіткала й похмуре "Запаморочення" Альфреда Хічкока, і метафоричне кіно Федеріко Фелліні - "8 ½". Список можна продовжувати ще дуже довго, і порятунок цих фільмів від загибелі, на думку Ієна Сміта, - це кращий доказ необхідності існування критиків.
На думку Сміта, критики потребує не лише глибинне, важке для сприйняття кіно, що випереджає свій час. Критично досліджувати необхідно також і мейнстрім. Уже хоч би тому, що він несе на собі відбиток сьогодення, що його породжує.
Усі фільми Сміт підрозділяє на дві категорії: "18.00" і "21.00". До другої належать ті, які приємно подивитися в кінотеатрі після ситної вечері із друзями, а потім, не обговорюючи побачене, спокійно розійтися по домівках. Ну а перша категорія характерна тим, що ці фільми ви дивитеся на тверезу голову, весь вечір ділитеся з кимось враженнями про них, і потім ще півночі не можете заснути, рефлексуючи й осмислюючи. Ієн, використовуючи багату міміку, зворушливо журиться, що іноді фільми позиціонують як "18.00", а вони насправді - "21.00". І навпаки.
Наводячи як приклад успішну прокатну долю в його рідній Великобританії фаворита торішнього Канського фестивалю, "Древа життя" Терренса Маліка, Сміт резюмує, що здебільшого публіка воліє піти на якісний фільм. Головне, щоб їй вчасно й аргументовано про нього розповіли.
Імпульсивний і зворушливий британець закінчує свою лекцію, пообіцявши найближчим часом нову зустріч із учнями Школи Кінокритиків.
________________________________________________________________________________
Ідрішка Блахова: Блогери vs кіножурналісти
15 липня в прес-центрі ОМКФ чеський кінокритик, редактор спеціалізованого видання Cinepur, пояснювала учасникам Школи кінокритики, у чому різниця між мейнстрімом і 'arty' і що головне - вчасно визначитися, по яку ти сторону барикад.
Лекція почалося з презентації творчої біографії Ідрішки. Блахова - основний кінокритик чеської газети та головний редактор авторитетного чеського видання Cinepur. Ідрішка розповіла, яким чином вона прийшла до кінокритики, чим відрізняється професійна кінокритика від любительської, як журналу, що друкується на крафтовому папері, вдалося досі не закритися.
Учасникам школи коротко переказали історію чеської кінокритики, під спеціально підготовлене слайд-шоу. "Журнал Cinepur - серйозне видання. Ми намагаємося повернутися до авторства, щоб з'єднати розважальні аспекти цього відділу й авторську думку. Так, це суперечливе поєднання, але ми стараємося. Зараз спостерігається така ситуація: американські глядачі більше схильні довіряти блогерам, ніж професійним критикам. У Європі справи трохи інакші".
"Щоб стати хорошим, треба багато працювати. Зараз дефіцит незалежних думок. Це звучить тривіально, але що більше ви читаєте, то краще писатимете. Звісно, треба багато спілкуватися з людьми, які в цій справі". Ще важливо припинити ділити кіно на гарне або погане. Із цього моменту й починається професія "критик".
- Усі свіжі новини фестивалю, рецензії, фоторепортажі з червоної доріжки та багато іншого читайте в нашій спецтемі Одеський кінофестиваль 2012.
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі