Виступ I, CULTURE Orchestra під керівництвом Кирила Карабиця буквально підірвав публіку в Києві. «Симфонічна балада «Гражина» та концерт для фортепіано з оркестром №1 Сергія Прокоф'єва в їхньому виконанні закінчилися бурею емоцій і трьома викликами на біс.
«Найкращий диригент року» за версією Королівського філармонічного товариства Великої Британії Кирило Карабиць прийшов у гості до tochka.net на наступний день після концерту.
Про співпрацю з діджеєм-онуком Прокоф'єва, мобільні рінгтони під час виступів і про те, як долати сварки в оркестрі Кирило Карабиць розповів читачам tochka.net
Як ви думаєте, чому класична музика не така популярна, як поп-музика?
Я б цього не сказав. Мені здається, класична музика дуже популярна, просто потрібно знаходити правильні способи її подачі публіці. Мені здається, вчорашній концерт (конференція проходила на наступний день після концерту - ред.)показав, що людей це дійсно цікавить, по реакції людей я відчуваю, що людям сьогодні потрібна класична музика. Мені дуже приємно, що я перебуваю в такій ролі, яка дозволяє людям отримати це.
Оркестри під вашим керівництвом виконували некласичні речі, саундтреки до фільмів? До вас надходили пропозиції або, можливо, вже були спільні виступи з рок-музикантами?
До фільмів музику ми виконували - у Лос-Анджелесі на літньому фестивалі Hollywood Bowl наш оркестр акомпанував під фільм. Живий оркестр просто робив саундтрек для фільму.
Для мене це було дуже непросто, оскільки потрібно було координувати зображення з музикою. З рок-музикантами поки що не було співпраці, один раз була дуже вдала співпраця з діджеями в Англії.
Ми придумали такий формат концерту саме для залучення молоді до симфонічної музики. Зробили концерт, у якому брали участь два діджея, один з яких був онуком Прокоф'єва. Першу інтродукцію зробив Габріель Прокоф'єв, потім вийшов оркестр, зіграв годину музики, класичні хіти, а потім продовжив інший діджей.
Всім дуже сподобалося, ми зараз думаємо над продовженням. Мені б хотілося спробувати зробити це в Україні. Це ще невідомий, недосліджений тут формат. Але я відчуваю, що молодь дуже тягнеться до класичної музики, як не дивно. Думаю, це було б дуже цікаво - така комбінація жанрів.
Кирило, розкажіть, будь ласка, а важко ось так зібрати музикантів з різних країн для I, CULTURE Orchestra і зігратися так, ніби ви разом грали багато років? Скільки тривали ваші репетиції?
I, CULTURE Orchestra - це такий цікавий проект. Ініціатором цього проекту став польський Інститут Адама Міцкевича. Його ідея полягає в тому, що в семи державах Східного партнерства (Україна, Польща, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Молдова і Білорусь) проходили прослуховування. Всі учасники з'їхалися до Гданська, Польща. Майже два тижні ми репетирували щодня.
При цьому музиканти працювали ще з запрошеними професорами - у кожного інструменту був свій професор, який паралельно з оркестровими репетиціями ще давав майстер-класи. Один раз ми репетирували з усім оркестром, а решту часу вони займалися з професорами. Звичайно, це важко, тому що за два тижні створити оркестр - це дуже інтенсивна й емоційна справа. Але, по-моєму, вийшло непогано.
Концерт I, CULTURE Orchestra був приголомшливим! Вас тричі викликали на біс! Розкажіть, як сприймала публіка I, CULTURE Orchestra в інших країнах? Вас часто викликають на біс?
Звичайно, найтепліший прийом був у Києві. Хоча концерти були дуже вдалими в усіх країнах. Ми почали в Гданську в Польщі, потім поїхали до Ісландії в Рейк'явік. Щодня у нас були переїзди і щодня концерти. Потім поїхав до Швеції у Гетеборг (там грали два концерти), після цього грали в Копенгагені в Данії та в Естонії. З Естонії приїхали до Києва.
Моя початкова ідея була такою: сім держав беруть участь у проекті і сім бісовок кожної країни. Але сім - це було трошки забагато, тому знайшли п'ять. І вчора ми грали чотири рази - чотири біса, такого не траплялося ні на одному концерті в цьому турі.
Вас називають емоційним диригентом. Як ви долаєте хвилювання перед виходом на сцену?
Хвилювання неможливо подолати перед виходом на сцену. Коли я був молодим, здавалося, що далі буде все простіше і простіше перед концертами. Це такий стан, коли незрозуміло, як потрібно поводитися - нічого не заспокоює, що б людина не робила. Але, на жаль, з часом легше не стає. Тому я для себе вирішив, що рецепту немає, як правильно поводитися перед концертами.
І завжди я поводжуся по-різному. Найчастіше це концентрація на самому собі, внутрішня концентрація, аналіз своїх почуттів та емоцій. Концерт - це велика віддача, і дуже приємно, коли вона повертається. Є такий цікавий чинник, всі знають, що музикант грає для публіки.
Але я останнім часом більше зрозумів інший зв'язок: те, що музикант повинен в першу чергу грати для себе, потім для оркестру, а потім для публіки. Така трошки егоїстична позиція. Тобто я повинен спочатку сам отримувати задоволення від своєї роботи. Тому що якщо я отримую задоволення, енергетика від мого задоволення передається іншими людям. Це неможливо пояснити. Тому я ніколи не намагаюся задовольнити публіку, практично ніколи.
Ви згадували, що хотіли би зробити щось разом з "Океаном Ельзи". Святослав Вакарчук був на вашому концерті і аплодував вам стоячи. Співпраця вже почалася?
Співпраця ще не почалася. Але для мене Святослав Вакарчук - це сьогодні велика людина для України. По-перше, він - володар неймовірного таланту. Оскільки у нас практично однаковий вік, я відчуваю його вібрації на інтуїтивному рівні, мені дуже зрозуміло те, що він намагається донести в своїй творчості. Дуже хотілося б, звичайно, зробити спільний проект, для мене це було б дуже приємно.
Ви розповідали, що знайшли раніше невідому дитячу симфонію Прокоф'єва. Ви могли б детальніше розповісти, як вам це вдалося?
Ми з Борнмутським оркестром затіяли запис всіх симфоній Прокоф'єва. Як всім відомо, Прокоф'єв народився в Україні (цей факт є для мене дуже важливим), і я хотів досліджувати саме його ранні твори. Тому що він відомий приклад дитини-вундеркінда, який вже в п'ять років написав оперу.
Коли я був у Москві у Большому театрі, я пішов в архів Прокоф'єва і почав копатися в його рукописах ранніх творів. Дещо я знав, а дечого не знав, і ось знайшлася ця частина симфонії 1902 року, яка присвячена Глієру (теж українсько-російському композитору, який народився в Києві і був першим учителем Прокоф'єва).
Це відомий факт з історії, що Прокоф'єв, будучи 11-річним хлопчиком, прийшов до Глієра та сказав про те, що хоче написати симфонію. І геніальність Глієра полягала саме в тому, що він не відповів, що хто ж в 11 років починає писати симфонії. Він сказав: "Ти хочеш симфонію? Так, давай напишемо симфонію". І вони написали симфонію, Глієр на прикладі цієї симфонії почав вчити його музичній формі, як правильно інструментувати.
Склад I, CULTURE Orchestra змінюється щороку чи залишається колишнім? Як фінансується діяльність проекту, з кожним музикантом укладають контракт? Скільки ви ще плануєте працювати з I, CULTURE Orchestra?
Склад I, CULTURE Orchestra змінюється щороку. Вони проводять прослуховування в кожній з країн. І люди, які вже брали участь у цьому проекті, можуть брати участь ще раз, тому багато музикантів повертаються (близько 30-40%), а всі інші - це новачки.
Зараз ведуться розмови про те, що наступного року я можу ще раз узяти участь у цьому проекті влітку.
Проект фінансується польським Інститутом Адама Міцкевича, який має державне фінансування. Але при цьому є спонсор, це фірма, яка займається нафтою і газом в Польщі.
Це дуже хороший приклад того, як державна структура об'єднує в собі державні та приватні гроші - це те, до чого ми повинні прагнути. Взагалі ця структура - Інститут Адама Міцкевича - це те, чого в Україні бракує сьогодні. За форматом ця організація існує вже давно, я дуже багато спілкувався з їхнім директором Павлом Поторочиним про те, як вони функціонують і працюють.
Він прийшов у цю структуру, яка вже існувала і нічого цікавого в ній не відбувалося, вони займались якимись державним проектами. А Павло все змінив, він поставив все це на абсолютно нові рейки і зробив дуже перспективну європейську організацію, яка акумулює в собі культуру. Не тільки музику, вони займаються театром, кіно - є такою ланкою між державним і приватним. Це те, чого сьогодні так бракує у нас. Тому що в Україні величезна кількість можливостей і засобів, і було б добре, якби в Україні з'явилися такі структури.
Чи бувають сварки, підстави, інтриги в оркестрі? Як вдається уникати конфліктів, організовувати стільки людей, щоб на виході була монолітна композиція?
Так, сварки бувають, і підстави бувають, і інтриги бувають - все буває. Але от роль диригента якраз і полягає в тому, щоб не стати частиною цього, а піднестися над усім цим і схиляти людей до процесу створення музики і музикування.
Це не завжди буває просто. Буває, приходиш в незнайомий оркестр, на тебе навалюється все це, і ти не знаєш, як реагувати.Бо в кожній країні своя ментальність, по-різному люди реагують. Для цього потрібен час, але поки це у мене завжди виходило.
На концерті I, CULTURE Orchestra в одній з пауз голосно задзвонив телефон у одного з глядачів. Вас дратують такі випадки чи ви ставитеся до них з розумінням?
До речі, вчора телефон задзвонив дуже вдало - він задзвонив після останнього акорду. Буває й гірше. Буває, телефон дзвонить у найтихішому моменті. Це непросто. Є диригенти, які повертаються і зупиняють концерт. Ну, буває різне. Перш за все, це показує неповагу, це означає, що публіка тебе не поважає. Ти репетирував, готувався до концерту, виходиш, твориш музику на сцені, а хтось забув вимкнути телефон. Несправедливо якось.
Чи траплялися якісь веселі історії під час концертів?
Так, траплялися, бували різні пригоди. Звичайно, веселими вони стають потім. Якраз коли мене запросили в Борнмутський оркестр на концерт, який визначав, запропонують мені позицію головного диригента чи ні, я летів з Бразилії. Увечері концерт в Бразилії, а на наступний ранок - вже репетиція в Англії. Трапилося мені з'їсти якісь бразильські горішки, ніколи цього не забуду, і у мене ввечері висипала якась божевільна алергія. Довелося бігати по нічному Сан-Паулу, шукати аптеки.
А потім у літаку я вирішив відпочити і купив собі такий спеціальний прилад, який вставляється у вуха і поглинає шум. Цей прилад складався з декількох частин, і можете собі уявити, що маленька частинка ось цього приладу застрягла у мене в вусі. Довелося по приїзді до Англії йти в лікарню і стояти в черзі з номерком, а після цього - відразу на репетицію. Ось вам весела історія.
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі