«Сутінки. Сага. Затемнення» – ін'єкція нудьги

Режисер Девід Слейд пройшов «вампірське хрещення» в 2007 році, знявши малозрозумілий трилер «30 днів ночі», який викликав сміх і нудьгу, але ніяк не страх. Розуміючи, що з фекалій дуже важко спекти торт, й «Сутінки» вже нічим не зіпсуєш, постановку третього фільму довірили йому. Заради справедливості відзначимо, що Слейд не підкачав - додивитися цю тягучку до кінця, як і раніше, можуть лише вразливі школярки, які після «Букваря» й «Колобка» прочитали хіба що парочку глянцевих журналів.

Отже, дівчина Белла, з вічно відкритим ротом, усе ще хоче, щоб її вкусив Едвард Каллен. Едвард усе ще не хоче її ні кусати, ні «вживати», - дається взнаки вік, напевно. У передчутті укусу й подальшого вампірського життя Белла хоче порозважатися й хоч разок попустувати з перевертнем-індіанцем Джейкобом, який, загалом, теж не проти. А тим часом хтось викрадає дітей, але нам, узагалі-то, немає до цього жодного діла. Ми захоплені двома розстебнутими ґудзиками Белли, обіймами в наметі та пародією на екшн, який, як і обіцяв режисер, тут присутній, але в такій незначній кількості, що його легко пропустити, просто позіхнувши.

А позіхати доведеться часто. Фільм гранично нудний. Крім саркастичних зауважень, про дійство на екрані сказати, як і раніше, нічого. Тут усе ще нічого цікавого не відбувається: столітні вампіри поводяться як тупі американські школярі, а закохані парочки - як цнотливі черниці. Акторська гра все ще нудна - Белла ніяк не закриє свій вічно відкритий ротик, Роберт Паттінсон, якому після геніальної гри в «Пам'ятай мене» не можна дорікнути відсутністю таланту, з нудьгуючим виглядом відпрацьовує гонорар, подумки, напевно, задаючись питанням «Що я тут роблю?». Решта поводяться, як і належить масовці - активно тужаться, зображуючи «роботу за Станіславським».

Проте не можна не відзначити, що фільм «Сутінки. Сага. Затемнення» ідеально підходить для того, щоб послідовно й витончено катувати ним своїх недругів або перевіряти міцність почуттів, якщо ваша пасія ненароком затягнула вас до кінотеатру. Парочки, які витримали випробування цим двогодинним жахом, можуть прямо з кінозалу йти до загсу - вони приречені на довге й міцне спільне життя.

Власне, наостанок хочеться висловити подяку Стефані Майєр і босам кінокомпанії Summit Entertainment, які довели, що книжки, як і їхні читачі, теж бувають «рослинами».

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!