«Замерзлі душі»: поверніть мене назад

Затягнута історія про те, як легко і одночасно складно бути бездушною людиною.

5 серпня 2010, 17:44
Афіша
© kinopoisk.ru

У своєму режисерському дебюті Софії Бартез вирішила екранізувати власний сон. Після читання Юнга дівчині наснилося, що вона стоїть в одній лікарняній черзі з Вуді Алленом. І стоять вони не в простій лікарні, а в лікарні, де витягуються людські душі.До цього всього Бартез приписала Росію, похмурий Петербург і харизматичного Пола Джаматті. З усієї цієї фантасмагорії і вийшли «Замерзлі душі».

Головного героя також звати Пол Джаматті і заробляє на життя він акторським ремеслом. Під час репетицій Чеховського «Дяді Вані» Джаматті ловить себе на думці, що йому надзвичайно складно відокремити себе від свого героя. Близький друг рекомендує Полу новітню послугу, якою може скористатися будь-який бажаючий: здати душу на зберігання. Ця футуристична ідея надихає недолугого актора і Джаматті з легкістю розлучається зі своєю душею. Незабаром Пол вирішує повернути душу. Але у зв'язку з помилкою душа Джаматті виявляється у бездарної російської актриси, яка живе з упевненістю, що тепер вона буде грати не гірше, ніж Аль Пачіно. Нещасний Пол відправляється в засніжену Росію за пошуками своєї душі.

Єдине, чим запам'ятовується фільм - це видами Петербурга, частковою російською мовою та використанням саундтреків Цоя. До речі, пісні лідера «Кіно» використовуються недоречно - під час гламурної фотосесії та великосвітського прийому. Картина насправді не така погана. Її витягають хороші актори - той же Джаматті і наша співвітчизниця Діна Корзун. До речі, її героїня небагатослівна. Але саме в цьому мовчанні і можна знайти справжній сенс всього фільму. У кадрі з'являються російські актори, які хоч і говорять без акценту, але висловлюється не зовсім природними реченнями. Засніжені пейзажі Петербурга ще більше підкреслюють «замороженість» душ головних героїв.

Під час перегляду ловиш себе на думці, що це дежавю. І це ми вже десь бачили. Джону Малковичу лізли в голову, а Полу Джаматті в душу. І росіяни показані занадто шаблонно, і дурна блондинка у фільмі аж надто примітивна. Весь час хочеться натиснути на кнопку швидкого перемотування і зробити «історію однієї бездушної людини» більш динамічною.

Дивитись чи не дивитись? Ризикніть. Але можу побитися об заклад, що після виходу з кінотеатру в голові виникне лише одна думка: «Краще б це зняв Вуді Аллен».

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!


Коментарі

символів 999