Еліксир “Молодості”

«Молодість-82» була присвячена 60-річчю утворення СРСР. «Це огляд нових творчих сил радянського кіно», - говорив тодішній голова журі, заслужений діяч мистецтв УРСР О. П. Косинов. Найголовніший приз тоді отримав Сергій Буковський за стрічку «Дім дитинства». Цікаво, що фільм нагороджував колгосп «Радянська Україна».

«Молодість-89» відбулася вже не тільки, як кінофестиваль, а й як громадянська акція під девізом: «Світ совісті і милосердя». Тоді і твори відбиралися у контексті морального пошуку суспільства. 50 годин фестивалю - саме стільки він тривав - розвивали гуманістичні традиції радянського мистецтва. На імпрезу потрапляли непересічні люди, здебільшого студенти університету ім. І. Карпенка- Карого, консерваторії, і за запрошеннями, які часто підробляли. Гості під час фестивального буму набивалися у Будинок кіно так, що він перетворювався на рукавичку.

Фільми тоді обговорювали два журі: одне визначало найкращий ігровий, інший - неігровий. Також призи отримували найкраща документальна, мультиплікаційна, науково-популярна стрічки. Як тоді писала газета «Культура і життя», авторам найкращих картин дня вручали «Жовту майку лідерів», і після перегляду шанувальники вирушали на обговорення до Будинку архітектора.

Партійна номенклатура відстежувала всі фестивальні справи, але в принципі, поводилися з «Молодістю» по-леопольдівськи. Іноземні режисери, за інформацією «Молодої гвардії», відвідували завод «Більшовик», де розповідали робітникам про створення кіно. Наприкінці 80-х Київ став клондайком талановитих режисерів - фестиваль виплив зі своїх берегів, і в його річище "впадали" найкращі студентські фільми і кінодебюти не тільки із Союзу, а й із європейських країн соцтабору.

Під час кінофесту виходив вісник, головним редактором якого був кінокритик Володимир Войтенко: «Пам'ятаю, з Будинку кіно, де фестиваль тоді проводився, я носив видрукувані на друкарській машинці тексти через дорогу - там у якомусь науково-дослідному інституті виноробства була елементарна техніка для цього. Але тексти все одно, як тоді говорилося, літувались, тобто проходили цензуру. Де? Коли? Яким чином? Не знаю, бо передавались вони у вестибюлі котрійсь людині, наступного дня там само забирали вже видрукуваний вісник. Може, літування проходило десь прямо там. Останнє число цього видання за якийсь із тих років вийшло без прийнятої на фестивалі відозви на захист котрогось із молодих кінематографістів, як тоді казали - із союзних республік, який потрапив за ґрати за, ясна річ, антирадянські дії. Замість тексту - порожня сторінка. Хотілося б сподіватися, що це назавжди в минулому...»

Наприкінці 80-х і на початку 90-х фестиваль організовувало об'єднання молодих кінематографістів, очолюване нинішнім головним продюсером ICTV Михайлом Павловим. «Молодість» тоді здобула гарну репутацію у Москві, довела, що здібна нести свою місію. «Ми все зробили для того, щоб на журі неможливо було впливати. Навіть я до останньої хвилини не знав, який фільм переможе. Організовуючи фестиваль, ми відкрили Будинок кіно для студентів - до того це була закрита організація, а згодом почали обговорення фільмів, домінуючими темами були фантастика, наркоманія... Адміністрація, звісно, дорікала мені: «Мишко, що роблять із Будинком кіно? - Курять де попало, п'ють...». До тієї свободи ми ставилися безвідповідально», - говорить М. Павлов.

Він також згадує, як представниця Державної служби кінематографії Ганна Чміль, яка тоді працювала у ЦК компартії, допомагала вирішувати різні проблеми, зокрема, коли у них забрали випуск вісника. М. Павлов розповів і про ідеї перейменування фестивалю: «Хотіли відмовитися від наслідування комуністичної «Молодості» й дати іншу назву, але я був проти. Ми дуже швидко навчилися щось ламати. Важливо знищувати все комуністичне не у зовнішніх проявах, а у внутрішніх. Не можна відмовлятися від чогось позитивного».

80-ті - еліксир «Молодості» - отримали міцну репутацію в Союзі, зробили фест відкритим, зібрали найкращих режисерів і перетворили Будинок на справжній дім для кіноманів