Марк Каро: "У кіно працюєш, як чаклун"

Хто Ваші вчителі в кінематографі?

Марк Каро: "Я самоук, не закінчував жодної кіношколи".

Що ж тоді було Вашим університетом?

Марк Каро: "Я починав художником коміксів наприкінці 1970-х і займався цим протягом 15 років. Їх друкували в журналі Metal Hurlant, це була наукова фантастика. Треба сказати, що мова коміксів дуже близька до мови кіно, тому що і там, і там історії розповідаються через образи, візуальний ряд. Я малював, мені це дуже подобалося, але за деякий час я спитав себе: «А чому вони не рухаються, не говорять?» – і почав робити анімаційне кіно з ляльками".

Чи може комікс бути серйозним мистецтвом?

Марк Каро: "Це і є серйозне мистецтво! Деякі художники висловлюються саме у такий спосіб. Є речі, які тільки через комікс і можна передати. Окрім того, це дуже працемістке ремесло, воно, як і кіно, має розкадровку, діалоги".

Згадується Артур Шпіґельман і його комікс про голокост «Мишачі нори»…

Марк Каро: "Ми з ним дружимо. Я навіть друкувався в його часописі. Щоразу, коли я приїжджаю до Нью-Йорка, то обов’язково з ним зустрічаюся. А його дружина, до речі, француженка. Є визначні митці, які малюють комікси й роблять це від щирого серця, а є ті, хто малює заради грошей. Але так само й у музиці, й у кіно. Я, власне, займаюся кіно, бо люблю це".

Повернімося до анімації. Чому Вам подобалася ця робота?

Марк Каро: "Анімація дуже близька до магії. Ще Жорж Мельєс вніс цю магію в кіно. Одне з перших сильних вражень мого дитинства – мультфільми Волта Діснея. Я виріс на них, як і більшість дітей. Це дуже захоплююче й дивно: як із нічого, з якогось малюнка, з кількох штрихів твориться справжнє життя".

Чому ж Ви покинули анімацію?

Марк Каро: "Бо якоїсь миті я сказав собі: «Добре, але чому тільки ляльки рухаються? От якби вже люди почали рухатися». Перейшов до короткометражних фільмів і досі займаюся кіно. Може, колись мені й це набридне, і я почну займатися чимось іншим. Але наразі мені подобається".

Ви схильні захоплюватися, змінювати своє професійне річище?

Марк Каро: "Не знаю... Зрештою, кіно – найбільш комплексний, багатогранний вид мистецтва, який задовольняє мене. Я люблю малювати – і всі сторіборди роблю сам. Також мені подобається скеровувати акторів – казати їм, що і як робити. Ще я займаюся декораціями, пишу сценарії, музику до своїх картин. Таким чином, усе, чим я захоплююся, присутнє у фільмуванні".

Ви інколи працюєте для телебачення. Наскільки це для Вас творча робота? Чи це тільки заробіток?

Марк Каро: "Не можу сказати, що насправді працюю для телебачення. Все, що роблю там, – це оформлюю фільми: титри, декорації тощо. І ще я почав знімати документальне кіно для ТБ. Це дуже цікаво. Але це інше, і робота в документальному кіно доповнює всі мої заняття у великому кінематографі".

Розкажіть, будь ласка, як відбулася Ваша зустріч із Жене?

Марк Каро: "Коли я тільки закінчував ліцей, то створив із друзями журнал «Анімація». Тоді саме проходив фестиваль анімаційного кіно, і я пішов туди продавати журнал. Там зустрів Жене, він купив примірник. Ми потоваришували. Щоразу при зустрічі говорили, що наступного разу маємо щось зробити. Потім я почав йому допомагати в анімаційних фільмах, так воно й закрутилося".

У кого народилася ідея «Делікатесів» і «Міста загублених дітей»?

Марк Каро: "Спільну роботу можна порівняти з горщиком на столі, куди кожен кидає свою ідею. Тому важко сказати, хто і що першим придумав. Усе робили разом. А потім, під час фільмування, я займався більше візуальною частиною – костюмами, декором, а Жене керував акторами"

В обох фільмах, попри легкість викладу, – похмура, кризова реальність. Чому?

Марк Каро: "Можна по-різному бачити ці фільми, але для мене (для Жана-П’єра, можливо, менше) ці фільми – казки у своїй основі. У «Делікатесах», наприклад, є класичний казковий велетень-людожер, а в «Дітях» – викрадачі мрій, такі собі вампіри. А потім на цю основу наклалася історія французького реалістично-фантастичного кіно, як, наприклад, фільми Кокто, які я люблю. І це також можна було б намалювати в коміксах".

В обох фільмах є доволі брутальні сцени. Ви згодні з твердженням, що насильство саме по собі доволі кінематографічне? Зрештою, ще Годар казав, що все, що потрібно для хорошого фільму, – це дівчина і пістолет.

Марк Каро: "Ну, це класика… Кіно викликає почуття, емоції. Сцени насильства значно дієвіші в цьому сенсі. Але так само кіно здатне говорити й на серйозні, філософські теми – так, як це роблять Стенлі Кубрик або Андрій Тарковський у своїх фільмах. Показати місце людини у Всесвіті через низку образів… Оце дуже важливо й цікаво".

Що було найскладнішим під час роботи над «Делікатесами» і «Містом»?

Марк Каро: "Підготовчий період зазвичай найскладніший. Коли зйомки починалися, то особливих проблем уже не було. А загалом «Місто» – складніший фільм".

Видно, що Ви – робоча бджола кінематографа: це для Вас праця, до якої Ви ставитесь дуже тверезо.

Марк Каро: "Такий підхід визначає мій попередній досвід роботи, адже я прийшов з анімації. А там треба окремо промальовувати найдрібніші деталі кожного руху. Так само я працюю в кіно. Є й альтернативна манера – вихоплювати там-сям те, що існує в реальності. Ці два різні підходи існували від початку: брати Люм’єри фільмували реальність, а Мельєс усе будував, конструював. Це одна з особливостей нашої роботи – працюєш, мов чаклун, ілюзіоніст. Можливо, це йде від моїх рук – бо я малював".

У чому полягав Ваш внесок у «Чужих-4»?

Марк Каро: "Жене запропонував мені роботу. Мені страшенно сподобався сценарій, і я сказав, що малюватиму декорації. Він відповів: «Там вже американці це роблять». – «Ой, ну тоді я розроблю дизайн усіх тих машин». – «Та ні, вже один англієць це робить». – «То що ж мені робити?» – І він попросив мене намалювати характери, персонажів – тож я цим і займався".

Чому закінчилася Ваша співпраця з Жене?

Марк Каро: "Коли тривалий час працюєш разом, то рано чи пізно деякі речі, які ти говориш, іншого вже не цікавлять. Наприклад, містичність зовсім не характерна для Жене, а його романтична інтонація не цікавила мене. У «Делікатеси» та в «Місто» ми вклали все те спільне, що мали. А потім просто розійшлися – і все".

На якому етапі зараз екранізація «Полювання на Снарка» Льюїса Керрола?

Марк Каро: "Я 7 років над цим працював. Сценарій існує, але це надто дорого. Я не знайшов фінансування. Тож тепер я працюю над адаптацією однієї з новел Кафки. Не скажу якої – не хочу зурочити".

Якщо ми вже згадали про Кафку – чи були у Вас страхи, пов’язані з кіно?

Марк Каро: "Після «Міста загублених дітей» я боявся зустріти на вулиці дітлашню, яку позбавив віри в Санта-Клауса…"

Дмитро Десятерик