6 ознак того, що ви дивитеся фільм Вуді Аллена

1 грудня 1935 року народився американський кінематографіст Вуді Аллен. Сьогодні, коли режисер святкує 81-річчя, Аллен продовжує числитися серед активних кінематографістів, випускаючи по фільму в рік, примудряючись не тільки знімати, але і писати сценарії.

Мабуть саме Вуді Аллен володіє найвиразнішим кіно-почерком в сучасному кіно. За довгі роки роботи в режисерському кріслі, Вуді виробив неповторний стиль, так що будь-яка картина цього майстра самоіронії впізнавана.

Ми зібрали для тебе 6 прийомів, без яких не обходитися будь-який фільм Вуді Аллена:

Титри

Ось уже більше 35 років режисер використовує в кожному своєму фільмі, починаючи з "Енні Холл", стандартні титри - білий шрифт Windsor на чорному тлі. Режисер також має звичку титрувати акторів в алфавітному порядку незалежно від зіркового статусу. Аллен дає для цього два пояснення - економія бюджету і фірмовий знак. Як відомо у улюбленого режисера Вуді - Інгмара Бергмана також були свої фірмові титри.

Стиль Вуді Аллена — © everythingwoody.tumblr.com

Альтер-его Вуді

Про кого б не знімав Вуді Аллен, головний герой його чергової картини - це сам Вуді в тій чи іншій мірі. До такого методу режисер звернувся ще в середині 90-х, коли перестав зніматися у власних стрічках, оскільки не підходив на ролі за віком. Головний персонаж його фільмів, а іноді навіть кілька - хлопець з букетом неврозів, у якого обов'язково є свій психоаналітик (Джон Кьюсак в "Кулях над Бродвеєм", Джейсон Біггз в "Дещо ще"). Він завжди заїкається, нервово жартує, потираючи руки від хвилювання (Джессі Айзенберг в "Римських пригодах"). Ще він справжній іпохондрик, люблячий поностальгувати (Оуен Уїлсон в "Північ у Парижі"), а також схильний до нападів паніки і екзистенційних мук (Джонатан Різ Майерс в "Матч-Пойнт").

Жінки-головоломки

Вуді Аллен вважається майстром жіночих персонажів. У кожній новій картині він опрацьовує характер "своїх жінок" і є автором десятка знаменитих жіночих прототипів в кіно. Визначити режисерський почерк в питанні екранного втілення дівчата у Аллена не так вже й просто, оскільки Вуді - великий знавець жіночої психології. Его героїні були і закопмплексованими кар'єристками ("Манхеттен", "Чоловіки і дружини") і невдахами, що займаються самокопанням ("Жасмин", "Ханна і її сестри") і інфантильними мрійниці ("Енні Холл", "Пурпурова Роза Каїра") і фатальними красунями ("Матч-Пойнт", "Спогади про зоряний пил").

Джаз

Без джазу (а іноді і класики) не обходиться жодна стрічка Вуді Аллена. Дуже часто по тому, яка музика грає в початкових титрах, можна визначити загальний настрій картини. Фільмографія Аллена прикрашена мелодіями Бені Гудмена, Біллі Холлідей, Джанго Рейнхарда, Дюка Еллінгтон, Глена Міллера, Луї Армстронга, Стена Гетса. У критичні моменти глибину своїх персонажів Аллен розкриває показуючи їх вираз обличчя під час прослуховування музики.

Псевдо-інтелектуал

Аллен любить протиставляти у своїх фільмах інтелектуалів з псевдо-інтелектуалами, зараховуючи себе до останніх. Його гумор дуже часто заснований на філософії Ніцше, Фрейда і Юнга. Будучи захопленим психоаналізом, в його картині головний герой - атеїст і відповідає за добру порцію жартів на релігійну тему.

В цілому у фільмах Вуді дуже часто миготять "ходячі екциклопедіі" - персонажі, що вживають в звичайній розмові слова "дидактизм" і "алегоричний".

Ще один прийом Аллена - висміяти літературний канон, яким він, до слова, користується регулярно під час створення сценарію. У фільмі "Чоловіки і дружини" алленівскій персонаж дає таку коротку характеристику російській літературі: "Толстой - це повноцінний обід, Тургенєв - шикарний десерт, Достоєвський - повноцінний обід з додаванням вітамінів і екстракту пшеничних зерен".

Кіноманія

Аллен - один з тих режисерів, хто не боїться відкрито запозичувати операторські та режисерські прийоми у своїх улюбленців - Федеріко Фелліні і Інгмара Бергмана. При тому, що Вуді Аллен грішив пародійним жанром лише на початку кар'єри, реверанси унікальному стилю його улюблених європейців простежуються досі. В "Епосі радіо" сімейні сцени, потік ностальгічних образів, голоси минулого нагадують стиль "Амаркорда" Фелліні. "Спогади про зоряний пил" з перших же кадрів вступають в діалог з "8 ½", сатирична "Знаменитість" нагадує спрощену версію "Солодкого життя".

У Бергманівської "Персони" Аллен запозичив візуальний стиль для своєї "Любові і смерті". Джина Роулендс в "Іншій жінці" грає жіночий варіант Ісаака Борга з "Суничної галявини" і т.д.