"Дедпул": шалено смішно і по-смішному шалено

Сьогодні, 11 лютого, в прокаті стартує новий блокбастер всесвіту Marvel "Дедпул" − історія про напівзабутого мутанта-героя (за межами коміксів про найманця в червоній масці до цього часу мало хто знав). Редакція tochka.net побувала на прем'єрі ще 9-го лютого, яка відбулася в кінотеатрі "Оскар".

Першими подивитися фільм прийшли: Дмитро Ступка, Артем Гагарін, Павло Табаков, Денис Любимов, режисер Анатолій Матешко, Ігор Посипайко, Laliko, Жаклін, Ольга Кочеткова, МС Рибік, брати Борисенки, письменниця Оксана Шмід, кінокритик Алік Шпилюк, Олександр Ітигілов, Микола Кобзов і багато інших.

Дедпул прем'єра

Прем'єра фільму "Дедпул" в кінотеатрі "Оскар"© Прес-служба "Оскар"

В успіху картини сумніватися не доводиться. Ще до результатів першого тижня прокату студія 20 Century Fox офіційно дала зелене світло продовженню фільму. Цілком можливо, що нас чекає повноцінна франшиза, яка ризикує наздогнати популярність серії фільмів про Людей-Ікс, які до Дедпула мають пряме відношення.

"Дедпул" знятий за мотивами найбільш нетрадиційного коміксу Marvel про найбільш неординарного антигероя. Це історія життя Вейда Вілсона (Райан Рейнольдс), колишнього оперативника спецназу, який став найманцем. Отримавши можливість регенерувати в результаті сумнівного експерименту, він починає своє "друге життя" під ім'ям Дедпул. Озброївшись новими можливостями і чорним, збоченим почуттям гумору, Дедпул переслідує людину, яка спотворила його тіло після серії болісних дослідів і практично зруйнувала життя.

Крім прямолінійного сюжету, неускладненого додатковими сценарними ходами, "Дедпулу" насправді є що запропонувати глядачеві, і це цінніше будь-якого іншого "коміксного кіно" − гумор і самоіронія, замішані на сарказмі, чорноті, крові і комічній вульгарності. Ще з часів коміксу головною перевагою Вейда Вілсона було розуміння того, що він живе в коміксі. Саме тому дуже часто герой сипле фразами загальнопопулярного культурного жаргону (переважно звернені тільки до себе), абсолютно ігноруючи рамки наратора і підпорядкованого йому всесвіту. У фільмі шизофренік Дедпул руйнує четверту стіну і звертається на пряму до глядача, цитуючи інші фільми, знущаючись над франшизою Х-men і навіть над самим Рейнольдсом, який його грає, − чистий пост-модернізм.

Частково не тільки регенеруючі клітини, але і особливі надзнання Дедпула про те, що він живе в коміксі/фільмі, роблять його безсмертним, адже книговидавці ніколи не прикінчать супергероя, що приносить величезні гроші. Зокрема, в цьому полягає вся драма і божевілля Дедпула. Можливо, саме тому перший фільм про антигероя не так шалений, як просто шалено-смішний − розвивати складну драму в картині-привітанні поки рано.

У свою чергу Дедпул завойовує глядача тим, що озвучує наші власні думки про весь цей "коміксний всесвіт" у дуже цинічній манері. Ось Вейд кричить, що не хоче носити зелений або анімований костюм зі спандексу, натякаючи на провальний "Зелений ліхтар", в якому Рейнольдс зіграв головну роль. А коли його ведуть на зустріч до Доктора Ікса (Чарльза Ксав'є), той намагається дізнатися до якого саме − Патріка Стюарта чи Джеймса МакЕвоя, "тому що з цими сіквелами легко заплутатися".

Своїм "дорослим" рейтингом фільм зобов'язаний не тільки чорному і вельми жорсткому гуморові, а й великій кількості зовсім не геройських розправ: Дедпул не проти перестріляти пару трійку поганих хлопців, деяких може навіть порубати своїми самурайськими мечами "на шаурму". Тому дуже швидко блокбастер для побачень ризикує перетворитися в екшн, який висміює самого себе.

Тим часом, поки Райан Рейнольдс віддувається в цьому фільмі практично за всіх, режисер картини Тім Міллер, м'яко кажучи, не спромігся наділити інших персонажів хоча б часткою якої-небудь харизми. Противник Дедпула, лиходій Айакс − типовий і абсолютно не цікавий антагоніст зі зловісною усмішкою, необтяжений власною сюжетною лінією. Напарники Дедпула − рослий російський мутант з металевим тілом Колос і мовчазна дівчина-підліток на прізвисько "Надзвукова боєголовка" − служать лише слабкою ланкою, що зв'язує Дедпула з Людьми-Ікс (про це Рейнольдс також вдало пожартує).

Єдиний натяк на великовагового другорядного персонажа − сліпа бабуся, з якою живе Дедпул, але екранного часу у неї неприпустимо мало. Кохана Дедпула − Ванесса, ще одна "недозріла" сюжетна лінія, на яку можна сподіватися хіба що в продовженні.

В цілому фінальна сутичка − зразкове та абсолютно "не дедпулівське" побоїще, з героїчними вирішальними ударами на волосині смерті, в дусі класичних боїв супергероїв. Втім, поганий фінал не псує картину, що ризикує підняти тренд самоіронії в гротескно-героїчному кіно на новий рівень. До того ж після титрів (обов'язково дочекайтеся), вас чекає додаткова сцена, яка зміцнить Дедпула на позиції найбільш нетривіального персонажа всесвіту Marvel, за яким ще дуже довго буде цікаво спостерігати.