Випадок з тепер вже класиком італійцем Нанні Моретті сам по собі унікальний. Мабуть, це єдиний кінематографіст, який успішно справляється з подвійним амплуа "режисер-актор", раз у раз знімаючи свої фільми-одкровення. Разом з тим, наявність Моретті як головного виконавця практично в кожному зі своїх фільмів, робить картини цього режисера справжньою містифікацією, заграванням з реальністю.
В "Дорогому щоденнику" (1993) персонаж Моретті бореться з раком, і, виявляється, що режисер сам зовсім недавно поборов недуг. У "Квітні" (1998) Нанні взагалі грає самого себе − невротичного режисера з невизначеними амбіціями. У той же час в "Кімнаті сина" (2001) Моретті перетворюється на батька, який втратив 17-річного сина, і глядачі дійсно вірять, що в житті режисера сталася трагедія.
Нехай Моретті не приховує того факту, що черпає натхнення з власного життя, подібним грішить добра половина сучасних художників, скажете ви. Однак Нанні якісно виділяється тим, як не намагається відтворити паралельну реальність, а методами художнього кіно документує одну єдину, не приховуючи референсів до власного життєвого досвіду.
Така гра в правду і брехню вже який рік поспіль не залишає байдужими провідні кінофестивалі світу − на рахунку режисера нагороди Канн, Берлінале і Венеції.
Нова картина Моретті "Моя мама" вже в самому заголовку демонструє граничну чесність − фільм розповість про те, як режисер впорався із втратою матері. Однак те, як Моретті розказує свою історію, не може залишити байдужим.
За сюжетом Маргеріта (Маргеріта Буй) знімає фільм, покладаючи великі надії на запрошеного голлівудського актора (Джон Туртуро). Однак він виявляється примхливим і норовливим, злегка буйним і хамовитим, до того ж не може вивчити роль і бреше, що знімався у Кубрика.
До всього, героїня йде від партнера, з дочкою не ладиться, і навіть зразково-показовий брат (сам Нанні Моретті) переживає кризу. У цій метушні головна її тривога − літня мати в лікарні, мудра дотепна викладачка латині, яка поступово йде з життя. Неминучість смерті йде червоною ниткою через усі аспекти життя Маргеріти.
У "Моїй мамі" Моретті наче розділяє себе на дві частини, дві грані власного "Я". Ось Маргеріта − вольова жінка-режисер, амбітна і мрійлива. Її брат Джованні − реаліст, який взяв на себе тягар дійсності, − влаштування матері в лікарню, виплата за рахунками. Між цими двома є особлива динаміка, от як не прикрито Моретті говорить сам з собою, як ніби допомагає впоратися з горем.
Разом з тим режисер концентрує увагу саме на Маргеріт − вдивляється в її обличчя, чергує реальність з флешбеки, снами, сюрреалістичними фантазіями, і робить все це без кіношного пафосу. Свою героїню режисер змушує вдивитися у власну душу і ставлення до інших людей, так що вся картина нагадує довгий сеанс психоаналізу.
Почуття наближення втрати, що супроводжує фільм, зовсім не несе очікуваного відтінку трагізму. Неминучість служить однією з ключових тем фільмів Моретті вже не перший десяток років, і в "Моїй мамі" ця неминучість вийшла паралізуючою на початку і заспокійливою в кінці, але завжди тихою і ясною. Звична іронія режисера тут поступається місцем ліриці. Здається, Моретті подорослішав і перетворив свою скорботу на зворушливу драму.
"Моя мама" стартує в кіно з 31 березня.
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
Всі найяскравіші та найцікавіші новини дивись на головній сторінці жіночого порталу tochka.net
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі