"Книга джунглів": переписуючи закони зграї

Нова хвиля ремейків не могла залишити поза увагою Disney, що успішно справляється з екранізаціями казок вже не перший десяток років. Зовсім недавно прокат штурмувала "Попелюшка" Кеннета Брана, яка, в цілому, відтворила фантазійний настрій класичного мультфільму, аж до блакитної і недозволено пишної сукні Попелюшки. Тепер за нову сімейну казку в ігровому кіно взявся Джон Фавро - режисер перших двох частин "Залізної людини" - кінематографіст, що знає про CGI не з чуток.

Його нова картина "Книга джунглів" стала предметом обговорення за довго до релізу. Амбітне завдання відтворити в ігровому фільмі світ джунглів і змусити пантеру, вовків, тигра, пітона і ведмедя говорити, деякоюмірою, задала нову планку спецефектів в кіно.

Отже, перед нами класична історія за мотивами книги Редьярда Кіплінга. Маленький індійськи хлопчик, осиротівши, знаходить притулок у вовчій зграї, яка виховує знайденого як вовка. Пантера Багіра допомагає хлопчикові навчитися жити в диких умовах, в той час як тигр Шерхан жадає помсти для людсокого роду, який залишив на його обличчі безліч шрамів в сутичці, і готовий розтерзати будь-кого, хто стане на його шляху. Щоб врятувати свою зграю, Мауглі залишає південні Джунглі і вирушає на пошуки людського селища.

Одна з головних задач Фавро тут полягала в тому, щоб заінтригувати глядача всесвітньовідомим сюжетом, поважний вік якого не дозволяє забути літературну класику. І в той час як історія Мауглі всім відома напам'ять, на перший план цієї картини виходить її візуальна складова. Так, стародавні сюжети отримують своє екранне втілення в кожному п'ятому голлівудському фільмі, проте саме "Книга Джунглів" Фавро - наочна демонстрація, як в наші дні вміло поєднуються давні казки і сьогоднішні технічні можливості.

Нехай вас не бентежить градус пафосу навколо кіноадаптації, адже це Disney, а значить, перед нами ігровий ремейк однойменного діснеївського мультфільму 1967 року. Анімація "Книга джунглів" як відомо, - одна з перших успішних спроб Disney перетворити в мультфільм не просто казку (як це було раніше з Білосніжкою, Сплячою красунею і так далі), а важковаговий твір як для молодшої так і для дорослої публіки.

Раніше був "Меч у камені" (1963), однак цю провальну адаптацію про короля Артура Disney, певно, хотів би забути (і ми його розуміємо). Тоді "Книга джунглів" вийшла вичерпно красивою і розважальною, звірі в ній жартували, танцювали і навіть співали. Нашому глядачеві знайома ще одна версію - радянська багатосерійна екранізація "Мауглі", яка більш точно слідує тексту Кіплінга і набагато краще передає героїчний пафос оригіналу.

Сучасна "Книга джунглів" - це якісне поєднання діснеєвської легкості з нотками похмурого оповідання, взятими прямо з Кіплінга. Цілком очевидно, що творці картини вирішили не покладати всі сили на виконану працю анімаційного та літературного першоджерела. Адаптація на сучасний лад на обличчя: максимальна реалістичність CGI дозволяє не тільки розгледіти всі шрами Шерхана, але повірити в його тваринне походження і повадки - те, чим найчастіше жертвував старий Disney в спробі зробити своїх героїв антропоморфними, тобто людиноподібними, ймовірно, для комічного ефекту .

Тут же можна розгледіти як поступово намокає шерсть вовка Акелі під час дощу, як плавно рухаються м'язи пантери Багіри під час стрибка, як ворушаться вуха ведмедя Балу, коли той намагається прислухатися.

Крім великого графічного реалізму, нова "Книга джунглів" помітно драматичніша і політкоректніша. У мультфільмі орангутанг Луї, виконуючи Мауглі знамениту пісню "Хочу бути як ти", був намальований і озвучений як темношкірий. У фільмі його замінили на фантастичну істоту гігантопітека (адже в Індії орангутанги не водяться) без расових приналежностей. Втім, пісню той все одно співає. До слова, від оригінального мультфільму в фільмі залишилися лише дві пісні, і це відверто радує, адже, по правді, немає нічого дурнішого, ніж тварина, яке раптово починає співати.

В цілому, оригінальні персонажі анімації - тотально чоловічий набір. Тут же в компанії Бена Кінгслі (Багіра), Білла Мюррея (Балу), Ідріса Ельби (Шерхана), Крістофера Уокена (Луї) помітно виділяються дві жіночі ролі - Люпіта Ніонго в ролі матері-вовчиці Ракша і Скарлетт Йоханссон в ролі пітона Каа. Сам виконавець ролі Мауглі - Ніл Сетхі в міру харизматичний, але не позбавлений дитячих кривлянь новачка.

Втім, в цьому натуралістичному атракціоні спецефектів можна легко не помітити, певно, найважливішу зміна, яке Фавро привніс в картину, звертаючись до книги, а не мультфільма - відмова від умовної расової/племінної приналежності. Маленький Мауглі в кінцевому підсумку не прагне стати справжнім вовком, рівно як не бажає жити серед людей, переслідуючи лише одну мету - бути собою. Перед глядачами він виступає таким собі номадом без прагнення до власного коріння. Довгий урок з мораллю говорить, про те, що кожному звіру в своїх умовних джунглях слід навчитися приймати іншого звіра (і людину) з чужого племені. Легкий "міграційний" натяк зрозумілий.

"Книга джунглів" в прокаті з 14 квітня.