"Дім дивних дітей Міс Сапсан": свій серед фріків

Дитинство Джейкоба (Аса Баттерфілд) пройшло під розповіді дідуся про притулок для незвичайних дітей. Серед його мешканців дівчинка, яка вміла тримати в руках вогонь, дівчинка легша за повітря (і тому носить свинцеві черевики), хлопчик зі здатністю проектувати з правого ока сни, близнюки, які вміють спілкуватися без слів, невидимий хлопчик і багато інших. Після таємничої загибелі старого 16-річний Джейкоб відправляється на острів, де виріс його дід. Там замість притулку він знайде руїни, проте вже зовсім скоро хлопець здійснить подорож в часовій петлі, щоб опинитися в 1943-му і зустріти дітей зі старовинних дідових фотографій і їх опікунку Міс Сапсан (Єва Грін).

Містичний роман про дітей з незвичайними здібностями Ренсома Ріггза на перший погляд може здатися черговою варіацією Гаррі Поттера, однак, ті, що прочитали книгу, зрозуміють, що дітище Ріггз, яке виросло в трилогію, запропонувало абсолютно новий погляд на young-adult літературу, без методичного моралізаторства, зате з унікальною готичної естетикою і тінейджерським містицизмом.

Дом странных детей Мисс Сапсан — "Дім дивних дітей Міс Сапсан" © themoviedb.org

У мене незвичайне хобі: я колекціоную фотографії інших людей. Найбільше мені подобаються старі і забуті. Відшукати їх вдалося по блошиних ринках і в приватних колекціях. Всього я зібрав тисячі фотографій, і деякі з них знайшли своє місце в книзі
підігріває читацький інтерес автор Ренсом Ріггз.

Дійсно, поглянувши на фото, що увійшли до книги, неможливо не дивуватися чарівній містиці, закладеній в похмурих знімках в кольорах сепії. Матеріал неначе створений для Тіма Бартона - покровителя диваків в кіно.

Готична казка Ріггза - здається, один з найбільш вдалих уловів Тіма Бартона, який останнім часом буквально потерпає від посередніх сценаріїв. "Аліса в країні чудес" нехай і стала найкасовішим фільмом режисера, виявилася настільки хаотичною і беззмістовною, наскільки і наступна проба режисера - "Похмурі тіні". "Великі очі" з Крістофом Вальцем і Емі Адамс так і зовсім вийшов занадто приземленою драмою для фантазера-Бартона не від світу цього.

У випадку з "Домом дивних дітей" всі карти зійшлися - нарешті першоджерело, не поступаючись в своїй готичності Бартонівській естетиці, розв'язало Тіму руки і дозволило влаштувати справжні зловісні пустощі в дусі "Жаху перед Різдвом". До того ж всі три романи Ріггза досить свіжі, першому немає і п'яти років, а значить його ненав'язлива і сучасна мову не важка для кіноадаптації.

В результаті ми маємо яскраву стрічку, в якій не працюють закони фізики, час непідвладний лінійній течії, а діти володіють надздібностями, які ні Ренсом Ріггз свого часу, ні вже тим більше сам Бартон не беруться пояснювати. Тим часом своє режисерське ремесло Бартон витрачає на ту саму атмосферу химерної казки. І після кількох сумбурних сцен стає зрозуміло, що без постраждалих у виробництві "Дому дивних дітей" не обійдеться.

Першоджерело Ріггза страждає від "гримасництва" і гротеску Бартона. Західні критики відзначають, що загальний моторошний настрій книги зберігся, проте режисер дійсно значно зменшив похмурість оповідання. Бартон, в свою чергу, змушений тут йти протоптаною автором логічною метафорою підліткової самоідентифікації про те, що "всі ми особливі і унікальні по-своєму". Фріку-Бартону раз у раз хочеться зірватися в звичний хелловінський абсурд, так що мало не єдиною віддушиною виглядає сцена битви з армією скелетів ближче до кінця фільму.

Принаймні в історію більш ніж органічно вдалося вписати незрівнянну Єву Грін, яка зіграла нову поліпшену версію Меррі Поппінс. Її образ однозначно запам'ятається як один з найяскравіших персонажів бартонівського фільмографії. Не менш ефектно виглядає Семюел Л. Джексон зі страхітливими білими очима і шевелюрою божевільного професора. Джексон, до слова, один з небагатьох, хто вносить у свого персонажа порцію дуже адекватного гумору.

"Дім дивних дітей міс Сапсан" рясніє цитатами з фільмографії Бартона: від маскарадного "Суінні-Тода" і скелетів з "Трупу нареченої" до білявої головної героїні в блакитній сукні, що нагадує про Вайнону Райдер в "Едварді руки-ножиці" і тряпчаних ляльках, яких оживляють, як пса Франкенвіні в однойменній анімації. Втім, зі сценарної точки зору картина розвиває недоречну такому готичному настрою динаміку. Як результат історія "мчить" і робить це поверхнево, зім'ято і схематично. "Дімк дивних дітей" явно втратив глибину на стадії монтажу, що не може не засмучувати.

У двогодинний хронометраж всі події першої книги сценаристам органічно вмістити просто не вдалося. Проте, "Дім дивних дітей Міс Сапсан" здатний захопити як підлітковий екшн і закинути вудку на сиквел, тим більше що дві наступні книги Ріггза це цілком дозволяють зробити. Будемо сподіватися, що в наступній пробі Бартона за мотивами Ріггза знайдеться місце для гармонії з першоджерелом.