Золота Дзиґа 2020: який фільм стане найкращим (голосування)

3 травня кожен охочий зможе побувати на церемонії оголошення найкращих в кіноіндустрії і вболівати за своїх фаворитів. Визначитись з ними допоможе огляд номінантів на головну нагороду в категорії “Найкращий фільм”.

Додому

Золота Дзиґа 2020 — Додому © Прес-служба

Дебютний повнометражний фільм Нарімана Алієва вперше був показаний у Каннах в конкурсній програмі “Особливий погляд”. Замість нагород стрічка отримала широке визнання, в тому числі від директора фестивалю Тьєррі Фремо.

У фільмі розповідається про подорож батька з молодшим сином на батьківщину в Крим, аби там за традиціями поховати вбитого на Донбасі старшого сина. Батька у фільмі виконав Ахтем Сеітаблаєв, а його сина зіграв непрофесійний актор, а, власне, кузен режисера Ремзі Білялов. Зйомки стрічки проходили у тих самих місцях, де за сюжетом знаходяться головні герої. Єдиним виключенням стала сцена у Криму, яку фільмували у Херсонській області, та спеціально побудований пункт пропуску Чонгар. Увесь процес зйомок зайняв лише 18 днів. Натомість над сценарієм Наріман Алієв разом з Марисею Нікітюк, режисеркою стрічки “Коли падають дерева”, працювали 2 роки.

Фільм став лідером за кількістю номінацій на премію “Золота Дзиґа” і представлений в 11 категоріях.

Мої думки тихі

Цьогорічна “Золота Дзиґа” багата на дебюти. "Мої думки тихі" - це перша робота Антоніо Лукіча у повному метрі, за яку він отримав спеціальну нагороду від журі кінофестивалю у Карлових Варах. Комедія “Мої думки тихі” розповідає про молодого хлопця, який хапається за шанс змінити життя та вирушити до Канади. Для цього йому потрібно записати звуки українських Карпат, а особливо спів рідкісного птаха. У подорож з героєм вирушає його ексцентрична матір.

Історія, екранізована Антоніо Лукічом збирала повні зали в українському прокаті, а у Британії авторитетне видання "The Calvert Journal", ке пише про сучасну культуру, включило комедію у топ найочікуваніших фільмів 2020 року.

Гуцулка Ксеня

“Гуцулка Ксеня” - нетипове українське кіно, оскільки це мюзикл. Його створили за мотивами творів Ярослава Барнича, диригента та композитора. Оперета “Гуцулка Ксеня” базується на популярній однойменній пісні. Адаптувала історію для фільму Олена Дем’яненко, яка є також режисеркою стрічки. Комедійна пригода стосується хлопця на ім’я Яро. Молодик змушений повернутися на рідну землю в Україну з далекої Америки. Причина криється у тому, що перед смертю батько Яро заповів сину 1 млн доларів. Але є одне але. Яро має одружитись з українкою, а головне, свідомою.

За сюжетом, у фільмі постійно з'являються іноземні персонажі, а в реальності над “Гуцулкою Ксенею” дійсно працювала міжнародна комнда з України, США, Бельгії. Музичний супровід до мюзиклу створили відомий етно-гурт “ДахаБраха” та фрік-кабаре “Dakh Daughters”, які за композицію “Мавка-Русалка” удостоєні номінації за “Найкращу пісню”. А Варвара Лущик, для якої образ Ксені - дебют у кіно, отримала номінацію “Найкраща жіноча роль”.

Вулкан

Режисер “Вулкану” Роман Бондарчук відомий документаліст. У 2015 році зняв “Українських шерифів”, які були висунуті Україною на здобуття премії “Оскар” в категорії “Найкращий фільм іноземною мовою”. Тепер Роман Бондарчук претендує на “український оскар” з дебютним ігровим фільмом “Вулкан”. Дія стрічки відбувається на Херсонщині. Перекладач ОБСЄ Лукас випадково застрягає у місті Берислав. Хлопець зупиняється у місцевого, який живе зі своєю дочкою Марушкою. Дуже скоро дядя Вова відкриє Лукасу очі на абсолютно інакшу реальність.

“Вулкан” став дуже глядацьким фільмом завдяки своїм персонажам. Улюбленцем став, звісно, дядя Вова, якого зіграв Віктор Жданов. Коли Роман Бондарчук шукав свого героя, він був впевнений, що потрібен саме місцевий актор, для якого Херсонщина та її мешканці - рідні. Виявилося, що Віктор Жданов і є тим самим актором, який попри довгу гру в Донецькому театрі, родом з цих південних місць. Тому не дивно, що актор так чесно зіграв свого героя і отримав за це номінацію за “Найкращу чоловічу роль другого плану”.

Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго

За нагороду у головній номінації за “Найкращий фільм” змагаються не тільки ігрові стрічки, а й документальні дебюти, як “Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго”. Його режисерка Надія Парфан є співзасновницею Міжнародного фестивалю кіно та урбаністики "86" у Славутич. Її дебютна повнометражна робота описує будні працівників Івано-Франківськтеплокомуненерго. Тут є профспілковий хор, який складається з диспетчерів, ремонтників, слюсарів та бухгалтерів. Але опалювальний сезон порушує графік репетицій колективу, адже “спочатку людям тепло — а вже потім співати”.

Цікаво те, що вибір місця дії, яке само по собі вже теж є героєм, не випадкове. Для Надії Парфан із ним пов’язана особиста історія, адже першим директором та засновником комунального підприємства був її дідусь, а мама працює тут і зараз. А заразом вона співає і у згаданому хорі, якому виповнилося вже 15 років.