Михайло Іллєнко: Я нікого не підштовхував до закриття ex.ua

Михайло Іллєнко - український актор, сценарист і режисер, зняв свій попередній повнометражний фільм "Сьомий маршрут" ще в 1997 році, а відомий став завдяки фантасмагоричній стрічці "Фуджоу", яка, щоправда, так і не дійшла до великих екранів, але вартує принаймні перегляду і обговорення. Іллєнко є президентом та засновником фестивалю "Відкрита ніч", де з 1997 року показують українське кіно.

Остання робота режисера "Той, хто пройшов крізь вогонь" стала для України подією, адже потрапила у широкий прокат. Стрічка стала об'єктом багатьох дискусій, рецензій, насмішок і сварок, але її існування доводить, що українське кіно все ще є.

afisha.tochka.net Іллєнко розповідав, чому вважає сучасним свій новий фільм "Толока" за баладою Тараса Шевченка, порівнював турецьку м'яту з американськими фільмами, а гонорар Віктора Януковича за його останню книгу - з бюджетом фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь"

© firecrosser-movie.com

Розкажіть, як розвивається зараз українське кіно, і як воно мало би розвиватися за оптимальних обставин?

Основний потенціал нашого кіно перебуває зараз у прихованому стані. Завдяки своїм студентам, завдяки фестивалю "Відкрита ніч" я знаю, наскільки колосальний цей потенціал - не лише молодь, а й старші люди, представники різних кіношних професій. Багато з них стабільно доводять свій рівень призами на міжнародних кінофестивалях, хоча це й, звісно, не єдиний спосіб зрозуміти, що потенціал є. Я вважаю, що таланти розсіяні світами рівномірно, і в нас їх теж достатньо. Просто зараз немає в країні законів, які дали би шанс цим талантам.

Як же проявляється цей колосальний потенціал нашого кіно?

Я дуже багато їжджу зараз із фільмами фестивалю "Відкрита ніч". Нас активно запрошують - от були в Полтаві, в Чернігові, в Сосниці, завтра їду до Житомира, в кінці травня - в Острозьку академію. Були теж у Вільнюсі, в Тбілісі. Всюди приблизно однакова ситуація - я беру з собою програму години на 4, а коли фільми закінчуються, мені кажуть: "А у вас ще є?!". Тому я завжди про всяк випадок беру з собою ще. Гастролі фестивалю не відбувалися би так успішно, якби мені доводилося червоніти за фільми, які я привожу, але такого не буває.

Ви вважаєте ці фільми успішними?

На жаль, я не можу продавати ці фільми, у мене немає на це права, бо це чужі фільми, але от в такому гастрольному режимі це серйозний глядацький успіх. За час існування фестивалю через нас пройшли понад 500 фільмів, серед цих фільмів є стрічки, котрі отримували міжнародні призи: Берлін, Канни, Роттердам, Клермон-Ферран, російські фестивалі, Грузія, Білорусь, фестивалі в Польщі... Коли я все це розповідаю, я відчуваю певну недовіру. Погоджуюся, важко повірити що українське кіно є дійсно таким успішним. Але я запевняю - ці фільми існують, і вони ламають бойкот, оголошений українському кіно!

Ким оголошений - державою, світом, глядачем?

Спочатку це відбувалося, як навала піратського кіно. Коли після тривалого культурного голоду з'явилися фільми, ніхто не мучився докорами сумління стосовно того, що це піратське кіно, його не можна дивитися. Його дивилися в відеосалонах, по кабелю, по касетах, на дисках, через супутники. І сьогодні я спостерігаю картину передозування. Українське кіно, яке було витіснене з екранів в такий спосіб, продовжує існувати. Сьогодні, як тільки з'являється фільм, про який можна сказати "український" - без підказки кінознавця, просто отак навскидку, як буває подивився і кажеш - це японський фільм, це італійський, а це український, так от - щойно такий фільм з'являється, до нього вже придивляються, прислухаються, ним дуже цікавляться. Чи існує українське кіно в принципі для мене взагалі не питання - я живу в ньому.

Ви живете в ньому, але чи живе українське кіно - для багатьох це дискусійне питання.

Те, що зараз відбувається рух, якесь пожвавлення - підтверджує майже чотирьохмісячна прокатна історія фільму "Той, хто пройшов крізь вогонь". Цей фільм дійсно сконцентрував усі очікування, усю спрагу глядача, слідуючи за якою сьогодні можна змінити наповнення нашого прокатного екрану. Хочеться вірити, з'являться ще фільми, які відповідають прокатному стандарту - не підпільному, не короткометражному, а просто хороші фільми, які доводять - я є автор, я, він, вона, ми існуємо, ми вміємо, ми хочемо, знаємо як робити кіно і довели це неодноразово. Зараз основна мета - перетворити українське кіно на продукт, який відповідає прокатним стандартам - хоча б технічним, адже навіть вони для нас є малодоступні.

© PHL

І яким, на вашу думку, має бути український фільм, щоби він отримав глядацьке визнання і хороший прокат?

Розкажу на власному прикладі - не для того, щоби похвалитися, а просто так наочніше. На чому тримається глядацька зацікавленість фільмом "Той, хто пройшов крізь вогонь"? Перше - фільм пропонує глядачеві національну самоідентифікацію, без істерик, без виклику: просто це українське кіно й воно є, воно може подобатися або не подобатися, але виглядає саме так. Друге - в основу фільму було закладено переможного героя. Згадайте, в яких українських фільмах є переможний герой? Такі фільми є, звісно, але їх дуже мало і ви про них не знаєте. А глядач хоче бачити героя. Можливо, основна функція кінематографу - це і є створення героя. Подивіться голівудське кіно - там завжди є герої, а в нас навпаки - тиняється якийсь кособокий, недолугий, закомплексований, напівхворий. Внаслідок імперського виховання оце в нас і називають українським героєм - так, щоби в кінці фільму сів під тином і заплакав. Я з цим не згоден. Герой спрацював - я це побачив і завдяки схвальним відгукам, і завдяки прокльонам.

Тобто це і є основні ключі до успіху?

Важливим також виявилося делікатне ставлення до мови. Кіно складається з багатьох контекстів - історичного, географічного, ментального, соціального. І - мовного. В фільмі "Той, хто пройшов крізь вогонь" представлено 5 мов - найширше представлена російська, але все одно не може бути сумніву, що це українське кіно. Питання використання мови в кіно доволі складне і делікатне, воно зараз загострене певним протистоянням. Я називаю це "український звуковий бар'єр". Так, в напрямку українська-російська цей бар'єр майже подолано, більшість людей в країні знає, якщо не вживає, дві мови - тобто і російську теж. В зворотньому напрямку звуковий бар'єр все ще існує і впирається в агресію: "Я никогда не буду говорить на вашем языке". Але є надія, що ця агресія в суспільстві зникне і люди зрозуміють, як зрозуміли це герої "Той, хто пройшов крізь вогонь" - мова дана людині не як зброя, а як будівельний матеріал, спосіб порозумітися. Ще важливий момент - ми робили фільм за формулою "Ми для нас про себе". Я сказав - забудемо про фестивалі. Ніяких фестивалів. Їх не існує. Згоріли всі. Фільм тільки для глядача. Тому це мелодрама, тому це пригодницький фільм, тому там є певна частина містики. Як глядач, як автор, як людина - я люблю таке кіно, тому я зробив його. Я робив цей фільм свідомо для того, щоби показати що на наше кіно все ще готові йти. Показати молодим, що у них є шанси. Я зараз з тією ж метою пропоную екранізацію романтичної балади Шевченка.

Тобто знову замість злободенного, соцільано актуального кіно буде балада про славну минувшину і героя з попереднього часу?

Поема "У тієї Катерини хата на помості..." буде відтворена в фільмі "Толока" частково в теперішньому часі, але без купюр, без змін, дуже бережно, тільки часовий простір цього фільму починатиметься за часів козаччини і закінчуватиметься після Чорнобиля. Цей фільм буде дуже соціальним. Це активне вторгнення в сьогодення. Його орієнтири - це також "Ми для нас про себе", це картина, у якій буде герой. Для того, щоби фільм був соціальним - не обов'язково щоби він був сумний, насуплений, зосереджений на проблемах, розумний, високочолий і трошки недоступний. Хороша комедія чи мелодрама виконує всі соціальні функції кіно. До того ж, найдоступніший шлях прокладати стежини до сучасного глядача - це робити фільми на сучасному матеріалі. Це ще один ключ який може відкрити зали для українського кіно. Фільм "Той, хто пройшов крізь вогонь" сучасний, але "Толока" буде ще сучасніший - бо в його основі лежить текст Шевченка, який не просто так вважається Пророком. 

© UNIAN

В часі відносно співпали дві події:  вихід фільму "Той, хто пройшов крізь вогонь" та закриття ресурсу ex.ua, котре спровокувало в свою чергу хакерські атаки на офіційні сайти. Чи це пов'язані факти?

Я вперше чую, що ці факти пов'язують, але я переконаний, що кіно теж підштовхнуло до цього конфлікту, об'єктивно підштовхнуло - не залежно від того, був мій фільм там чи не  був.

Скажімо так - я нікого не підштовхував до закриття ex.ua. Історія така - ресурс закрили не через те, що вони є якимись там злочинцями. Вони просто зараз розвиваються хаотично, в напрямку, який прийнятний для великої кількості людей. Але це не означає, що цей розвиток, явище таких ресурсів взагалі є коректним. Адже щойно кіно з'являється на піратському ресурсі - то крім того, що це є порушенням авторських прав, це є припиненням повернення коштів, тобто дорога для наступного фільму закрита. Це зупинка розвитку. З одного боку це може і виглядає, як взаємини в суспільстві, де вільно поширюється інформація, а з іншого - конкретно для кіно це смертельний вирок. Крім того, в даному випадку це був болісний удар особисто для мене - в Інтернет потрапила копія далеко не фінальна, копія незавершеного фільму, недовареного борщу. Хто буде пригощати борщем, в якому плаває сира картопля, який не солений, не перчений і взагалі ще не борщ?

"Той хто пройшов крізь вогонь" поверне гроші, відкриє дорогу до наступних фільмів?

Не так скоро. Дуже проста формула: кількість кінотеатрів (а у нас їх дуже мало); вилучаємо з цієї кількості всі, які не захотіли показувати фільм; множимо на кількість копій для кінотеатрів - їх дуже мало теж, близько 25 в той час, як розкручене кіно виходить кількостями по 100 - 120 копій для кінотеатрів. Результат показів фатальний, плюс ще один суттєвий фактор - кінотеатри розписані на рік вперед між імпортними фільмами, і ніхто з директорів кінотеатрів не може вільно викинути з програми американський фільм, бо будуть наслідки. Це ж угоди - що американський фільм має бути показаний. Дуже важко знайти цю щілину в часі для кіно українскього, як правило вона знаходилася в денний час, в ранковий час. Це ще зменшило аудиторію. Тому повернути гроші, вкладені у фільм, практично неможливо і цей факт відомий прокатникам дуже давно. Якщо подивитися об'єктивно - в нас прокат рекордний для українскього кіно. На жаль, поки що український фільм, навіть такий, на який явно охоче йдуть глядачі, повернути гроші з прокату не може. Інша справа, що є ще продаж закордон, продаж на телебачення, на канали, прокат закордоном, DVD-диски...

Як ви оцінюєте потенційний успіх цього фільму закордоном? Чи є вже зацікавлення в тому, щоби придбати його для показу?

Поки що він закордоном був тільки в Москві та на Берлінському кіноринку. В Москві його дивилися дуже добре, він був в одному з центральних кінотеатрів Москви, я був на цьому перегляді. В робочий час, в будній день. Там почалися переговори про прокат фільму. Не широкий, звісно, бо наші фільми там взагалі не йдуть, але почалися переговори і в кількох напрямках вони тривають дотепер. На Берлінале також почалися переговори, але я не можу сказати, як вони зараз просуваються.

Є достатньо студій в Україні, які знімають телевізійні фільми, серіали, чому ж так важко з художнім кіном?

Телевізійні фільми і серіали знімаються на російські гроші, тобто є певні механізми, які роблять це вигідним. Тут дешевше знімати, крім того там виробництво настільки активне, що їм не вистачає своїх потужностей. А для нашого художнього фільму - відсутні закони, які збалансують ринок. Ви знаєте, я заходжу в магазин - дивлюся, дуже красива м'ята. Турецька. І я стою і думаю - чому? Тому що ринок збалансований так, що вигідніше привезти м'яту з Ізраїлю чи з Туреччини, ніж піти назбирати м'яту, яка так духмяно пахне, коли ідеш лугом на світанку. Так само і кіношний прилавок - набагато вигідніше досі показувати іноземне кіно, годувати іноземного виробника, ніж давати шанс нашому.

Якщо з прокату повернути гроші практично неможливо, телебачення грошей не повертає, та й не дуже воно зацікавлене в нашому кіно, то звідки має з'явитися український фільм?

© PHL

Якщо не можна зацікавити прокатників, телебачення - то чи нема якоїсь невідповідності українського сучасного кіно і потреб українського сучасного глядача?

Законів, які дають шанс українському сучасному кіно, практично немає - справа тільки в цьому. Що залишається робити авторові? Режисеру, сценаристу? Наш кінематограф мимоволі рефлекторно зорієнтувався на фестивальний продукт, і на цьому ратищі в нас дуже непогані результати. Але фестивальне кіно і глядацьке - дуже різні, навіть конфліктні речі. Не кожен фестивальний фільм можна показати глядачеві. Якщо глядач людина вихована, він може сказати - я згоден, це хороші фільми, але дивитися їх я не піду. Я хочу піти в кінотеатр для того, щоби здивуватися, заплакати, засміятися. Налякатися. Я маю право. А таких фільмів у нас дійсно дуже мало, бо якщо такий фільм з'являється, то йому дуже важко пробитися.

Але чому йому важко пробитися, якщо глядач його чекає і прагне?

Я вже розповідав, як налаштований прокат. Не залишається щілини для українського кіно. Повірте, існує дуже серйозний активний глядацький попит. Мені просто телефонують: "Коли буде у нас? А у нас? В Херсоні? В Миколаєві?" Я кажу - я не знаю коли він буде, це не від мене залежить, його не можуть в прокат всунути! Якби були закони, які гарантують, забезпечують частку українського продукту - тоді з'явилися би і фільми. Попит породжує пропозицію. Фестивальний фільм можна зробити за відносно невеликі гроші, і там йдеться не про прибуток, а про престиж, амбіції. А тут аргумент простий: фільм "Той, хто пройшов крізь вогонь" коштує стільки ж, скільки гонорар нашого президента за книгу. Не знаю, чи повертаються гроші, вкладені в книгу президента - але кожному авторові бажаю, щоби вони завжди поверталися. Я просто зачепився за суму - і там 16 мільйонів, і тут 16 мільйонів. Якщо далі будуть такі закони в галузі кіновиробництва, то і наступний фільм не поверне гроші. Це коло замкнене вже двадцять років - ми обслуговуємо іноземного виробника. Кожним своїм квитком.

© UKRAFOTO

 

 

 

Читай також