"Розігнане кіновідродження": Дякую, хлопці... Ви зняли чесне кіно
17 липня в рамках програми ОМКФ "Загублений світ: Українське кіно початку 90-х" пройшла прес-конференція зі знаковими фігурами українського кінопроцесу. Любомир Госейко, історик кіно, творець монографії "Історія українського кіно" і голова Журі Українського національного конкурсу, Володимир Войтенко, кінознавець, головний редактор журналу "КІNО-КОЛО", режисери фільмів "Кисневий голод" Андрій Дончик і "Перший поверх" Ігор Мінаєв говорили про сучасні проблеми українського кінематографа й про актуальність фільмів 90-х.
Любомир Госейко запропонував назвати генерацію режисерів цих років "Розігнане кіновідродження". Оскільки їх справді розігнали буквально, система кінопрокату обвалилася. На зміну політичній цензурі прийшла цензура економічна. У результаті більшість режисерів роз'їхалися по світу, а хтось і поготів пішов із кіно. Україну досі переслідують ті самі проблеми: відсутність фінансування, системи кінопрокату, грамотного продюсування, глядача.
На фільм "Кисневий голод" гроші Андрію Дончику дав у свій час рибколгосп. Хоча фільм і об'їздив по фестивалях півсвіту, вкладене, звісно ж, директор рибколгоспу не повернув, хоча, подивившись фільм, сказав: "Дякую, хлопці, що не вкрали гроші. Ви зняли чесне кіно". Зараз же Андрій займається здебільшого телебаченням.
Для Ігоря Мінаєва, режисера "Першого поверху", 90-ті були ковтком свободи. Це був той час, коли можна було знімати, що хочеш і як хочеш, якщо знайти гроші. На сьогодні Мінаєв у пошуках фінансування для своїх проектів про Довженка та Чайковського.
Володимир Войтенко розповів про плани відродження журналу "КІNО-КОЛО". А разом вони вирішили, що варто зрадити нашій народній звичці - плакати про те, що грошей немає, і про те, що все погано, - треба рухатися далі. Для України все лише починається.
________________________________________________________________________________
Сергій Рахлін: "Моя кар'єра в кінокритиці почалася з нахабності"
Ранок вівторка в Одесі зустрів приємною прохолоддю. Цієї прохолоди так бракувало вчора під час перегляду картини "Римські пригоди". Повний зал, відчуття недостачі кисню, і це о першій годині ночі. Сидять усі, кому не спиться після енного фільму або лекції. Це ж Вуді Аллен.
П'ятий день нашого перебування в Школі Кінокритиків почався з лекції Сергія Рахліна "Кінокритика померла. Хай живе кінокритика!" Зустріч із цікавою назвою стартувала з не менш цікавого визнання "Моя кар'єра в кінокритиці почалася з нахабності".
Після цього Сергій розповів про свій шлях, який йому довелося пройти, при цьому в мене склалося враження, що з нахабністю він трохи перебільшив. Так, зараз Рахлін - успішний кінокритик в Америці, член Асоціації закордонної преси Голлівуда "Золотий Глобус", який протягом багатьох років був кінооглядачем "Голосу Америки". Але людина приїхала до "країни дядька Сема" без цього багажу, "все нажите чесною працею" (на початку свого життя в США він працював на складі, поступово прокладаючи собі дорогу до зірок).
Як і багато інших гостей, запрошених на зустрічі з учасниками Школи Кінокритиків, Рахлін ділиться своїм досвідом, і це радує безмірно - де ще ми одержимо стільки інформації, порад і рекомендацій від топових людей у сфері кіноіндустрії та кінокритики з Росії, Чехії, Великобританії, Німеччини. Чуєш іноді поруч: "Я краще замість лекції на фільм піду. Де я його потім подивлюся?". Але, перепрошую, а лекцію таку ви ще де почуєте? Може Сміт або Плахов вранці до вас на каву зайдуть і між іншим обговорять різницю між кінорецензією та кінокритикою? Slightchance, точніше - Nochance.
Під час зустрічі з Рахліним почули формулу хорошої рецензії. Вона проста. Це "суть фільму + оповідь про вміст + трюк". "Трюком" кінознавець зі Штатів називає той текст, що зачепить читача, змусить щось стрепенутися всередині.
Трохи про Вуді Аллена, також трохи про Віктора Дьоміна й Полін Кейн (причому з величезною повагою), про "Золотий Глобус" і Голлівуд - загалом безліч цікавої й корисної інформації.
Крім фрази про нахабність, з якої й почалося знайомство із Сергієм Рахліним, у пам'ять врізалися ще дві: "Мої роботи - моє хобі" і "Любов до кіно - чи то терапія, чи то психічне захворювання". Залишилося з'ясувати, чи потрібен лікар, який лікує "чи то від роботи, чи то від хобі".
________________________________________________________________________________
"Чемпіони з підворіття": Здебільшого життя набагато жорсткіше, ніж фільм
Учора, 17 липня, перед показом фільму Ахтема Сейтаблаєва "Чемпіони з підворіття" відбулася прес-конференція за участю творчої групи, зайнятої у створенні "Чемпіонів". Цікаво, що вчорашній показ кіноверсії картини (що існує також у багатосерійному форматі) супроводжувався аншлагом, у зв'язку з яким, як стало відомо сьогодні, буде проведений додатковий показ.
Головна "зірка" картини - актор кіно й телебачення Олексій Горбунов - на прес-конференції був відсутній, про що журналістам розказали в останню мить. Однак розмова з режисером та іншими учасниками творчої групи й без участі Горбунова вийшла доволі змістовною.
Найпримітнішим моментом прес-конференції, мабуть, стало вручення творцям фільму нагороди ЮНІСЕФ, яку особисто передала офіційний представник цієї організації в Києві Юкіє Мокуо. Слідом за нею ініціативу перехопив режисер фільму - Ахтем Сейтаблаєв, який відзначив "чудовий акторський ансамбль", зайнятий у "Чемпіонах", і реакцію безпритульних дітей - саме їхня увага до фільму було для нього "кращою нагородою".
Ахтем Сейтаблаєв зазначив, що події у фільмі можуть слугувати для жителів СНД "приводом для гордості" - пишатися людьми, які позбавлені будь-якої надії і проте чогось добиваються, на думку Сейтаблаєва, "і можна, і треба". Також режисер наголосив, що фільм базується на реальних подіях, але деякі реальні епізоди з життя "нижчої касти" сучасного російського суспільства в нього не ввійшли: "Життя значно жорсткіше, ніж фільм", - думають творці картини.
Андрій Самінін наголосив, що зйомки "Чемпіонів із підворіття" були справжнім "подвигом". Сценарій картини виник на основі статті завдовжки в "чотири рядки", яка трапилася майбутнім сценаристам на очі в "Комерсанті"; дізнавшись про неї, вони зрозуміли, що така історія "не може не стати фільмом".
Ахтем Сейтаблаєв висловив особливу гордість тим, що фільм з цікавістю додивились до кінця його маленькі діти. Нарешті, у відповідь на питання про значення футболу в сюжеті фільму творці дружно заявили, що гра стала лише "приводом, щоб розповісти історію" - яка насправді зачіпає радше соціальні проблеми суспільства загалом, ніж єдиний епізод із життя кількох знедолених, але готових боротися за власний успіх людей.
- Усі свіжі новини фестивалю, рецензії, фоторепортажі з червоної доріжки та багато іншого читайте в нашій спецтемі Одеський кінофестиваль 2012.