Цього року Одеський кінофестиваль, що і так намагається зробити подію доступною для розуміння масової аудиторії, став ще більш масовим.
Відбірникам Одеси варто лише аплодувати. Жодної важкої для розуміння картини в конкурсі. Ну, можливо, одна, та й та - від Ренати Литвинової, яку за її фантасмагоричну подачу й поважають.
Сьогодні настав час упритул наблизитися до закриття теми третього Одеського кінофестивалю, яку ми не можемо завершити без добірки кращих картин, українські прем'єри яких відбулися саме тут.
________________________________________________________________________________
"Парад", Сербія
Сербський фільм режисера з важко вимовним іменем - Срджан - говорить із глядачем простою мовою і про знайому проблему: як ставитися до секс-меншин і їхніх спроб організувати гей-парад?
Фільм Срджана Драгоєвича витриманий у притаманній балканській школі манері сплаву трагічного й комічного. Ця картина дуже потрібна українському глядачеві в прокаті, хоч навряд чи знизить градус суспільного збудження навколо теми геїв і лесбіянок. Зате це хороший спосіб відкрити країні ще когось, крім Кустуріци.
________________________________________________________________________________
"Гамер", Україна
Первісні інвестиції у фільм режисера Олега Сенцова становили $20 тис. - стільки він зміг виділити із власних заощаджень. Сенцов - самоучка, але це не завадило йому зробити один із найближчих до реальності українських фільмів, показаних цього річ на Одеському кінофестивалі.
Картина розповідає про українського геймера, який прагне до успіху у своєму захопленні і приходить до нього. Після цього успіху не йде більше нічого.
________________________________________________________________________________
"У тумані", Німеччина-Росія-Латвія-Нідерланди-Білорусь
Серед країн-виробників фільму "У тумані", як бачите, хто завгодно - тільки не Україна, хоча в режисера картини Сергія Лозниці - паспорт саме український.
Дивитися цю неквапливу картину за однойменним твором білоруського письменника Василя Бикова варто хоч би тому, щоб очиститися від двох стереотипів. Старого: про те, що фільми, які зачіпають тему Другої Світової війни, повинні бути суцільно героїчними і пафосними. Нового: про те, що кіно, зроблене руками українських авторів, нікудишнє.
________________________________________________________________________________
"Іржа і кістка", Франція
Як ми вже писали в рецензії до цієї картини, представленої цієї весни ще в Каннах, у фільмі Жака Ожіяра добре прописані персонажі. Кожен із них перебуває на своєму місці, такої кількості ремарок, що розкривають абсолютно кожного героя, немає, здається, майже ніде. Та й другорядні персонажі тут - не декорації, як ми вже бачили в Одесі мінімум один раз, а повноцінні учасники історії.
________________________________________________________________________________
"Зламані", Великобританія
Фільм дебютанта в кіно, але відомого театрального режисера Руфуса Норріса розповідає історію трьох сімей, які ділять простір вулички десь на околиці Лондона. Від юриста Арчі пішла дружина, залишивши сина і дочку, його сусід Боб самостійно виховує трьох дівчаток. У сім'ї третіх сусідів є трохи недоумкуватий син, якого його рідні батько та мати соромляться. Усі батьки прагнуть зробити все, щоб будь-що захистити своїх дітей і зробити їх щасливими, але ця боротьба призводить до взаємного знищення. Трагічний фінал "Зломлених" в Одесі оплакувала половина залу.
У цій дуже сумній історії є багато світлих плям. Найприємніше на слух - музика Деймана Албарна з Blur, найбільш візуально приголомшливе - головна героїня з кличкою Вонючка, 11-річна акторка Елоїз Лоуренс.
- Підпишіться на нашу сторінку "Афіша Києва" в facebook! Ви не пропустите наші кращі публікаціі, а також отримаєте доступ до безлічі розіграшів, конкурсів, розваг та ексклюзивної інформації.