Фільми з Джекі Чаном уже давно можна вважати окремим жанром, що поєднує екшн, бойові мистецтва і головне - почуття гумору. Адже будь-яке кіно з цим, немолодим уже актором в першу чергу дарує позитивні емоції, що й відрізняє його від основної маси бойовиків із східними єдиноборствами. Після того, як актор почав зніматися в Голлівуді фільми стали менш екзотичними, адже дія тепер майже завжди відбувається у США наших днів, проте, не менш цікавими. Не став вийнятком і «Шпигун по сусідству».
В основі лежить ідея, яку вже колись втілювали Джеймс Кемерон із Арнольдом Шварценеггером, а вони в свою чергу запозичили сюжет із одного французького фільму - як непримітний чоловік, що, здається живе як усі, раптом виявляється шпигуном екстра-класу. Такий собі варіант «супермена», лише без надприродних здібностей. Щоправда тут ще додали дітей, і кіно перетворилося на гібрид «Правдивої брехні» та «Лисого няньки».
Герой живе собі у типовому американському будиночку, дружить із сусідами, навіть має стосунки з однією матір'ю-одиначкою. А насправді є агентом одразу двох розвідок, щоправда якраз збирається завершити кар'єру. І саме коли потрібно наглядати за трійкою дуже неспокійних і досить агресивно налаштованих діточок, минуле в образі російського терориста дає про себе знати і всі опиняються в небезпеці.
Треба сказати, що попри вік, Джекі Чан усе ще тримає непогану форму і хоч кіно далеке від його кращих робіт, цілком достойне перегляду. Зробивши акцент не на бойових елементах, а на комедійних, творці вчинили безпрограшний хід - кіно стало сімейним, а отже стало сприйматися саме як комедія. Купа сцен де можна посміятися, ну а в кінці - традиційний хеппі енд. Звичайно усе виглядає дуже несерйозно, але головне - отримати задоволення.