Новий день Одеського кінофестивалю показав сучасний погляд на румунський і мексиканський кінематограф і те, як український може посміятися над собою. В рамках міжнародної секції в змагання вступила румунська сімейна драма Валі Готя "Роксана". Головний герой Таві Іонеску через багато років після румунської революції дізнається про те, що, можливо, має сина, а в пошуку істини головному героєві доводиться дізнатися ще багато подробиць минулого життя, що залишилося під замком секретності.
Досить нерівна зі сценарної точки зору картина в цілому зачаровує хорошим акторським виконанням, особливо Щербана Павлу в ролі Таві. А форма розповіді, що відбиває соціальні катаклізми того часу, може знайти відгук у глядача пост-радянського простору.
Драма в декораціях соціальної кризи і масових протестів, схоже, стала головною темою 4-го дня конкурсу, осокільки "Гуерос" мексиканця Алонсо Руїша Палашіоса фактично продовжив тему національної та особистої самоідентифікації. У чорно-білій картині головний герой Томас в компанії старшого брата Сомбри і його друга Сантоса вирушають на пошуки лікарні, де при смерті лежить їхній улюблений фолк-рок співак Епігменіо Крус. Подорож по Мехіко розгортається на тлі масового страйку Національного університету.
Як зауважили критики ще з часів останнього Берлінале (де картина отримала нагороду за найкращий дебют), "Гуерос" зроблений в естетиці французької нової хвилі - тремтяча камера, чорно-біла картинка, незв'язні діалоги. Разом з тим картина має незвичайну візуальну виразність і хороші операторські знахідки. За підсумками чотирьох днів міжнародного конкурсу фільм Плашіоса поки що здається найсильнішим.
Тим часом, якщо про якість національного конкурсу ще судити рано, то в жанровій кількості він з упевненістю може обігнати будь-яку іншу секцію. Минулого разу глядачам показали не зовсім вдалу документальну стрічку про Ларису Кадочникову. У цей раз гостей фестивалю чекав новий документальний фільм в зовсім іншій естетиці - "Сутінки" Валентина Васяновича. Режисер відобразив кілька місяців життя 82-річної Марії та її осліплого 60-річного сина Сашка в глухому селі поза цивілізацією.
У досить відчужений і статичний фільм з довгими німими планами часом вриваються парадоксальні й емоційні епізоди. Головні герої зворушують своєю скутість щодо операторського об'єктиву, а найкращою і по-справжньому живою сценою картини стала та, що була знята випадково, коли режисер відійшов і не вимкнув камеру.
Великий ажіотаж викликав показ картини "F 63.9 Хвороба Любові" від режисера Дмитра Томашпольського і Олени Дем'яненко в рамках національного конкурсу. На перший погляд - дурна комедійна мелодрама про любов лікаря-венеролога і космонавта. На ділі ж фільм знятий у відверто пародійному ключі. Об'єктами висміювання стали як українські кінотрадиції, так і російські серіали. Дивитися стрічку відверто важко в тому випадку, якщо ви не любитель жартів на манер гри слів в імені Головач Лєна. Картина безумовно смілива з точки зору жанру, проте припаде до смаку далеко не всім. Можливо, справа в тому, що сучасний український кінематограф бачив дуже багато екранних невдач, щоб не засумніватися в дійсно пародійному характері "F 63.9 Хвороба Любові".
Репортажі про найкращі прем'єри, за традицією, можна не тільки почитати на Tochka.net, але й побачити в сюжетах телеканалу "Україна".