Лауреат Канн, український режисер Сергій Лозниця відвідує ОМКФ не вперше. Тут він бував і як гість та лектор, так і в ролі переможця (гран-прі кінофестивалю в 2012 році за картину "В тумані"). Проте цього року відомий режисер став членом журі міжнародного конкурсу. А в перервах між переглядом і оцінюванням конкурсної секції Сергій встиг провести власний майстер-клас із кіновиробництва. Як і очікувалося, лекцію від Лозниці можна назвати найбільш змістовною і тривалою з того, що почули гості кінофестивалю в рамках творчих зустрічей.
У рамках бесіди на тему "Документальне кіно - можливості і обмеження. Кіно як пропаганда" Лозниця торкнувся питання ідентифікації ігрового і документального напрямку і порадив не розділяти їх: "В обох випадках створюється ілюзія реальності, яка не відповідає дійсності". Торкнувшись теми пропаганди, Сергій взяв за основу свій документальний фільм "Уявлення", де режисер подає уривки радянських пропагандистських фільмів і кіножурналів, замінивши характерне мовлення радянського диктора на звичайний повсякденний звук. Саме звук, за словами режисера, задає необхідний тон фільму. На прикладі "Уявлення" для студентів Лозниця досить детально розібрав засади структурування стрічки, роботу зі звуком та монтажем.
Першим аншлагом 4-го дня кінофестивалю, тим часом, став денний показ швейцарської комедії "Столітній старий, який виліз у вікно і зник". Екранізація пригодницького роману "Сто років і валіза грошей на додачу" Юнаса Юнассона розповідає історію старого Аллана, який на власний ювілей залишає будинок престарілих через вікно і пускається в пригоди, які не кожен молодий зможе витримати.
З численних флешбеків, озвучених закадровим бурмотінням старого, глядач дізнається історію його життя і те, як цей "Мюнхгаузен" водив дружбу з Труменом, Франко і Сталіним, і навіть вплинув на хід світової історії. Ситуативна комедія багатьом здасться досить розважальною, але в цілому чорний гумор і гротескні сюжетні повороти здаються дещо передбачуваними.
У секції "Фестиваль фестивалів" цього дня показали похмуру камерну драму "Вбити людину" чилійського режисера Алехандро Фернандеза Альмендраза. Фільм розповідає історію працівника середньої ланки Хорхе. На сина Хорхе нападають бандити, їхнього ватажка на ім'я Калулу пізніше посадять у в'язницю. Але термін ув'язнення добігає кінця, і банда починає загрожувати і цькувати всю сім'ю Хорхе. Халатність і дрібні бюрократичні проблеми, що виникають при зверненні в поліцію, дають Хорхе зрозуміти, що правосуддя не буде, поки він сам не візьме в руки рушницю. Екзистенційний вибір головного героя тут закладений у назві самого фільму. Картина являє собою безліч німих і маргінальних сцен, лише іноді "вибухаючи" динамікою у вигляді спалахів насильства, якого сім'я Хорхе зазнає від місцевої банди хуліганів.
Дійшовши до точки кипіння, головний герой не стане надалі холоднокровним месником, як це закладено в класичній схемі бойовика. Маленька людина-Хорхе буде жити і сумніватися, потирати від хвилювання руки і тремтіти всім тілом, здійснюючи найбільший зі смертних гріхів. Те, якою незначною виявляється доля цього непоказного працівника теплиці, в картині показано за допомогою вибудуваного кадру, в якому Хорхе завжди в нижній частині екрана. Операторський прийом робить особистість Хорхе штучно заниженою протягом усього фільму. Фінал картини спростовує будь-яку аксіому про праведну помсту, а мурашки по шкірі біжать від подальших титрів, які стверджують, що картина заснована на реальних подіях.
Подробиці фестивального тижня читайте на Tochka.net, а також дивіться в сюжетах телеканалу "Україна", що висвітлює головні події ОМКФ.