На прес-показі фільму "Картагена" зібралося багато журналістів. І, як зауважив один із "старожилів" кінофестивалю, "людей було вдвічі більше, ніж у минулому році". І це не дивно: подивитися на гру Софі Марсо і Крістофера Ламберта хотіли багато кіноманів.
Фільм розповідає про дівчину Мюріель, яка прикута до ліжка через автокатастрофу. Доглядати за нею влаштовується Лео (Крістофер Ламберт) - колишній боксер, який хоче заробити грошей. Ему належить випробувати на собі всі функції "доглядальниці": виносити "горщики", годувати Мюріель з ложечки, терпіти її капризи і працювати за чітким графіком. Поступово, між дівчиною і Лео зав'язуються романтичні відносини. Але до чого призведе роман інваліда і здорової людини?
Алену Моне відмінно вдалося передати весь трагізм ситуації, що склалася. Блискучі діалоги, погляди і міміка акторів - ось що зробило цей фільм таким, який запам'ятовується. Незважаючи на те, що Софі Марсо до цих пір виглядає, як двадцятирічна дівчина, це не завадило їй зіграти зрілу жінку з драматичною долею. Кожен кадр фільму наповнений динамікою і хвилюванням - режисер всю стрічку тримає глядача в напрузі.
Що стосується Крістофера Ламберта, то його персонаж викликає щире захоплення. Чоловік, який з таким трепетом доглядає за хворою жінкою, стає справжнім героєм. Найкраще це ілюструє епізод з рибою: коли Лео очистив рибу від кісточок, щоб Мюріель могла вперше за довгий час з'їсти морепродукт.
У фільмі є ще один персонаж - Люсія. Це жінка, яка живе разом з Мюріель. Вона замінює Лео, доглядає за героїнею Марсо і, здається, навіть закохана в неї. В образі Люсії зібрана квінтесенція співчуття, підтримки та справжньої відданості.
Якщо говорити про враження, то фільм зачіпає за живе і не відпускає до фінальних титрів. Можливо, після перегляду у когось зміняться уявлення про справжню любов і турботу, хтось зрозуміє цінність дружби, а інші просто усвідомлять, що їхні проблеми - лише крапля в океані. У будь-якому випадку "Картагена" мало кого залишить байдужим.