48-річна Людмила Бондаренко з Луганська покинула проект «Зважені та щасливі-4» на СТБ наприкінці 7-го тижня. Під жовтою лінією учасниця «червоної» команди опинилася вдруге (за тиждень жінка не скинула жодного кілограма!). Під час голосування «червоні» вирішили дати шанс Віталію Ваську, що також потрапив у номінацію, і відправили Людмилу додому.
Людмило, під час обговорення Віталій просив команду залишити його в проекті. Чому ви промовчали, нічого не сказавши на свій захист?
- Бо мені вже шанс давали, і було б нечесно просити знову. Звичайно, хотілося піти з набагато більшим результатом, але я розуміла, що, в кращому випадку, протримаюсь ще пару тижнів, а Віталік повинен залишитися, тому що він принесе користь команді. Якщо він вийде в фінал, буду вважати це небагато і своєю заслугою.
Вас не здивувало, що панотець, учасник команди-суперника, віддав свій голос вам?
- Панотець дуже боявся програти на тому тижні, який прожив у нашій команді. Він розумів, що якщо потрапить під жовту лінію, «червоні» його не пожаліють. Я Сергійка підбадьорювала, заспокоювала, можливо, це зіграло свою роль.
Ідучи на проект, ви не були налаштовані на перемогу?
- Ідучи на проект, я думала: навіть якщо протримаюсь тільки тиждень - це вже буде хорошим «пенделем», щоб я зрушила з мертвої точки. Протримаюся два - добре, три - взагалі чудово. А в підсумку протрималася сім тижнів! Це дуже багато для мене, це крок до нового життя. Я більше не почуваюся слабкою, мені значно легше без тих кілограмів, що я вже встигла скинути. Навіть якщо до фіналу я не зможу досягти своєї мети - не біда. Тепер я знаю, що зможу працювати над собою і далі. Терпіння - це перевага віку.
Що вас стимулювало всі ці сім тижнів?
- Мета, заради якої я прийшла: отримати допомогу, щоб схуднути і стати здоровою цікавою жінкою. Я хочу подобатися собі, чоловікові, оточенню. І в свої 48 виглядати хоча б на 45. Соромно бути в моєму віці такий рохлю; соромно, що чоловік допомагає мені взутися, що я не можу піднятися сходами на другий поверх власного будинку. Не можу поїхати з ним на байкерський зліт, тому що піді мною зламається мотоцикл. Одного разу я встала на невисоку табуреточку, щоб помити вікно - вона зламалася.
Що було найбільш складним у таборі «Зважених...»?
- Перебувати далеко від родини і не мати можливості з ними спілкуватися.
А тренування з Анітою?
- Ні, що ви! Пам'ятаю, як Оленка засмутилася, коли ми дізналися, хто буде нашим тренером, хтось напружився, а я дуже зраділа. Я лінива людина, люблю себе жаліти, можу зійти з половини дороги, тому мені треба, щоб тренер контролював і стояв над душею. Такий тренер, як Аніта, мені дуже підходить!
Кого з вашої команди бачите в фіналі?
- Усіх трьох чоловіків - Олега, Ігоря та Віталіка.
Яку пораду ви б дали тим глядачам, хто теж мріє схуднути?
- Глядачу, ти не сиди на дивані і не чекай, коли тебе покличуть у проект! Не чекай, коли тебе покажуть з екранів як найтовстішого учасника сезону. Починай худнути зараз, разом із нами.
Людмило, ви живете в Луганську, це зона АТО. Чи вдається дотримуватися програми схуднення в такій складній ситуації?
- Не дуже ... Коли ішла з проекту, то розуміла, що вдома худнути буде складніше - багато спокус, немає тотального контролю тренера. Спланувала собі, що буду ходити кілька разів на тиждень у тренажерний зал, потім обов'язково в басейн, буду бігати вранці. Але я навіть не підозрювала, що мене чекає! Два літні місяці ми просиділи в підвалі, крім каш і тушонки нічого не було. У проекті мене навчили, що голодувати шкідливо для організму, тому доводилося їсти те, що було. Брала порції поменше, якщо шматочок хліба - то невеликий... Зараз намагаюся харчуватися правильно, але в нашій ситуації це не завжди виходить. Три місяці не тренуюся. У нас зараз все закрито: басейни, сауни, спортивні зали. Немає електрики, воду привозять машинами. Стадіони зруйновані так, що можна вивернути ноги, а по дорогах бігати страшно - валяється багато снарядів. Інтернет не працює, мобільний зв'язок з перебоями. Я навіть не бачила жодного випуску цього сезону...
Ви знали про те, що відбувається вдома, поки були на проекті?
- До нас доходили новини, але не всі. Я розуміла, що вдома моїм рідним непросто, але поки не побачила все своїми очима, не думала, що настільки... Я була шокована, коли дізналася, що мої батьки і донька сплять з відкритими вікнами, щоб чути повітряну сирену. Що їм доводиться ховатися в підвалах... Дуже хочеться, щоб скоріше все налагодилося! Вірю, що зможу приїхати у грудні на фінал «Зважених...» і всіх побачу. Дуже в це вірю...