Новий день Одеського кінофестивалю подарував кілька яскравих прем'єр і незабутніх показів серед конкурсних секцій і програм фестивальних хітів. Організатори, здається, вивчили смаки своєї публіки, рівно як і публіка навчилася розпізнавати і гідно оцінювати вартісні картини, яких тут з кожним роком все більше. Досить сказати, що в міжнародному змаганні з'явилася стрічка з великими шансами на гран-прі. Мова про чорно-білу абсурдистську комедію "Смерть від смерті" бельгійського режисера Ксав'є Серона.
Це абсолютно нетипове кіно, в якому відраза і сміх межують з відвертою трагедією. У центрі сюжету працівник магазину електро-техніки 37-річний Мішель Манн. У Мішеля непрості стосунки з матір'ю, хворою на рак грудей. Здається раніше вони були близькі, і по Мішелю видно, що він досить залежний від матері, хоч і всіляко це заперечує. Але ось пухлина мами кудись зникла і замість лікування раку лікарі кинули всі сили на пошуки пропажі. Мішель тим часом виявляє дивне ущільнення в грудях у себе. Вічний іпохондрик, він упевнений, що помре, причому раніше бабусі-матері.
Ксав'є Серон зняв загадково-абсурдне і незворушне кіно, об'єднавши тривіальні пейзажі з естетично досконалими операторськими планами, і все за допомогою чорно-білої палітри, що вже виводить картину з площини реалізму. Серон також виступив сценаристом картини. Розділена на кілька розділів, "Смерть від смерті" примудряється органічно переходити з одного виду комедії в інший: від чорного гумору, до фізичного фарсу, від гри слів до цілих абсурдистських гегів. Релігійні відсилання тут підняті до нових сюрреалістичних висот, а симетричність композиції перетворює деяке убозтво героїв робочого класу в щось більш піднесене.
У конкурсі документального кіно тим часом відбулася прем'єра картини "Олег і рідкісні види мистецтва" іспанського режисера Андреса Дуке. Фільм розповідає про знаменитого композитора Олега Каравайчука, який, на жаль помер 13 червня цього року. У дитинстві, будучи юним генієм, Олег Миколайович грав на фортепіано для Сталіна, навчався в Ленінградській консерваторії, а протягом своєї кар'єри переважно писав музику для театру і кіно, наприклад, для Параджанова і Муратової.
Захоплення викликають не тільки його музика і гра, але і його особистість. Дуке став першим іноземцем, який завоював довіру ексцентрічного росіянина. Режисер особисто представив картину на Одеському кінофестивалі.
"Було дуже складно працювати з Олегом. Складно планувати щось, довелося імпровізувати. Я хотів показати, що це не фільм про його життя, біографію, це фільм про його чуттєвість".Андрес Дуке
Щорічно почесні гості кінофестивалю не обділяють увагою кіноманів, які приїхали на Одеський кінофестиваль, збираючи повні зали на творчих зустрічах. Цього разу ОМКФ відвідав сценарист і режисер, представник "берлінської школи" Крістіан Петцольд, розповівши про принципи своєї роботи, джерела натхнення і ставлення до Голлівуду.
Сценарна майстерність, на думку Петцольда, лише на половину гарантує фільму хорошу історію, адже все ризикує зміниться під час зйомок.
"Коли я пишу сценарій, я не думаю про своє дитинство. Але як тільки справа доходить до знімального процесу - тут-то все і починається! На зйомках проявляються історії з мого життя і життя акторів, це як особистий щоденник. Зйомка створює найкращі умови, щоб розповісти історію"
Режисер зізнався, що не любить фільми, які женуться за "хворими" питаннями суспільства.
"Кіно не повинно будуватися на таких історіях. Набагато краще, коли сюжет фільму сам зустрічає реальність"
З цього приводу у Петцольда багато скепсису до Голлівуду:
"Голлівуд - режисерська мрія. Вони рвуться туди, щоб створити картинку 50-х. Але такого Голлівуду давно не існує. Мені перевалило за 50, і цей міф мене більше не цікавить. Мені подобається змішувати "поп" з такими темами, як холокост. Я люблю розповідати історію про те, що відбувається після, про повернення додому. Голлівудська картинка голокосту мені не цікава"
Продовжуючи тему жанрового розмаїття, режисер зізнався, що надто ледачий, щоб писати комедію:
"Зазвичай комедії пишуться групою сценаристів з 5-6 чоловік. У Німеччині справи з спів-авторством йдуть досить погано, все доводиться робити самому. Кілька разів ми починали створювати сценарій до комедії, але все закінчувалося двома-трьома тижнями сміху над тим, що пишемо".
Тим часом до великого екрану нарешті дістався "Неоновий демон". Свій фешн-хоррор Ніколас Віндінг Рьофн знімав довгих три роки, огорнувши новий фільм завісою таємничості. І ось нова стрічка данця була представлена в Каннах в травні, де його встигли як розхвалити за "Драйв" в 2011 так і освистати за "Тільки Бог простить" в 2013. Втім, здається вже сам Рьофн не прагне задобрювати свою аудиторію, швидше шокувати і потрясати, викликаючи живу реакцію.
В Одесі жива реакція глядачів не змусила себе чекати. Тим часом, крім потрясінь, як не дивно, був тут і сміх - Рьофн вміло попрацював не тільки з шок-ефектом але і c комедійною складової фільму, посилюючи його довгими статичними сценами візуально вихолощеного мовчання.
У центрі сюжету 16-річна модель Джессі (Ель Фаннінг), яка в пошуках слави приїжджає в Лос-Анджелес. Зробивши кілька пробних знімків у першого зустрічного фотографа, вона притягує увагу представників модельних агенств своєю наївною юнацькою красою і життєвою силою. І поки Джессі затребувана на подіумі, в колі колег-моделей дівчину тихо ненавидять і явно задумують щось недобре.
"Неоновий демон" лише на перший погляд здається історією успіху провінціалки у великому місті. На ділі Рьофн досліджує збочене поняття краси. Зворотний бік фешн-індустрії тут виступає важливим підкріплювальним бекграундом, насправді ж тезу про "старшну силу краси" втілено тут у цілому букеті збочень, від некрофілії і канібалізму, до педофілії та збоченого сексу з холодною зброєю.
Вражаюче, як, випробуючи глядача на витривалість, Рьофна разом з тим турбує бездоганне візуальне рішення фільму, який в цілому зійшов би за тривалий фешн-кліп, особливо під атмосферну музику композитора фільму Кліфа Мартінеза. Свої лячні збочення Рьофн навмисно огортає в декорації неонового, кривавого і ультрамаринового кольору, що пестить око, виставляючи ідеальні симетричні плани.
Деяким "Неоновий демон" може здатися претензійним, однак Ніколас Віндінг Рьофн, здається, довів свою візуальну мову до досконалості, а нетривіальні методи оповідання роблять його картину найскандальнішою стрічкою не тільки в Одесі і Каннах, а певно, на будь-якому фестивальному майданчику.
Подробиці фестивального тижня читайте на tochka.net в нашій спецтемі Одеський кінофестиваль 2016, а також дивіться в сюжетах телеканалу "Україна", що висвітлює головні події ОМКФ.
ЧИТАЙ ТАКОЖ: