Одеський кінофестиваль 2016: русалки-канібали, "Рідні" Манського і український короткий метр

Ми продовжуємо відвідувати найцікавіші і найбільш багатообіцяючі прем'єри Одеського кінофестивалю. Насичена програма практично не залишає часу для чогось ще, так що ОМКФ для кожного гостя - це 100% кіно-канікули, з сеансами і майстер-класами один за іншим.

Днями відбулася світова прем'єра української стрічки "Гніздо горлиці" Тараса Ткаченка. Фільм бере участь як в національній, так і в міжнародній програмах. Картину тут чекали з особливим трепетом - "Гніздо горлиці" знімали три роки, це остання акторська робота покійного Віталія Лінецького, до того ж фільм піднімає актуальну тему еміграції українців.

© oiff.com.ua

Історія розповідає про українську жінку Дарину (Рима Зюбіна), яка вирушила до Італії для того, щоб знайти роботу і прогодувати свою сім'ю в Україні. Поки вона заробляє гроші за кордоном, її сім'я в Україні поступово розвалюється, а зовсім юна дочка вагітніє від хлопця, який не збирається на ній одружуватися. Крім цього в Італії Дарина зустрічає чоловіка. Між ними починаються любовні стосунки. Коли Дарина повертається з Італії вона виявляє, що теж вагітна.

Драматичний фільм став досить сміливою пробою побудувати історію на актуальній проблемі. В основі картини роман чернівецького письменника Василя Мельника. В цілому можна з упевненістю сказати, що "Гніздо горлиці" - глядацький фільм, який при правильному підході, може стати повноцінною прокатною картиною.

© oiff.com.ua

З огляду на деяку передбачуваність і відсутність динаміки, "Гніздо горлиці" все ж варто було б похвалити за перший вдалий досвід побудови історії простих українців, яка не відторгає своїм хибним драматизмом. До того ж українські актори, здається, навчилися залишати театральний досвід за межами знімального майданчика, не застосовуючи гротескну манеру гри, різку для крупних планів кіно-камери.


© oiff.com.ua

Міжнародний конкурс на ОМКФ - це перш за все добірка маловідомого кіно, проте навіть тут є свої улюбленці, яких чекають з нетерпінням. "Дочки дансингу" Агнешки Сочіньскої - той випадок, коли опису і трейлера фільму вистачило для того, щоб записати картину у власний "must see".

Це казка для дорослих на межі мюзиклу і фільму жахів, яка забирає глядача в світ, навіяний танцювальною тусовкою Варшави 80-х. Одним вечором Золота і Срібна, дві-сестри русалки, опиняються в нічному клубі. Коли власники виявляють, що красиві ноги сестер перетворюються в риб'ячі хвости, торкаючись до води, вони відразу ж бачать перспективу нових барвистих шоу. Над непорушним сестринським зв'язком нависає загроза, коли Срібна пізнає любов і прихильність в обіймах красивого юнака, в той час як Золота відчуває потребу пити людську кров, щоб вижити. Для кожної з сестер це момент вибору, але вибору жорсткого і кривавого.

© oiff.com.ua

"Дочки дансингу" - чарівна і похмура історія, в якій схрещування жанрів додало картині особливого тінейджерского абсурду. До того ж картина приправлена звучанням синтетичних 80-х - справжній тренд серед музикофілів в наші дні. Жорстка інтерпретація "Русалоньки" Ганса Крістіана Андерсена місцями втрачає баланс і в спробі "проспівати" історію замість "проговорити", творці залишають кілька знаків питання, зате фінал картини феєричний і ясний.


© oiff.com.ua

Віталій Манський - найяскравіший кінодокументаліст Росії, представив на ОМКФ свій новий фільм "Рідні". Громадянин Росії, народжений в СРСР, українець Манський мандрує Україною, щоб досліджувати українське суспільство після революції Майдану на прикладі своєї власної сім'ї, що живе в різних кінцях країни: у Львові, Одесі, на Донбасі та в Криму. Стрічка шукає причини конфлікту, після якого громадяни однієї країни опинилися по різні боки барикад, в тому числі, і сім'я режисера.

Манський, як справжній майстер документального кіно, досліджує країну на прикладі кухонних розмов, що до болю нагадують глядачеві про власних родичів, і робить це красномовно просто. Режисер не намагається знайти відповіді на хвилюючу тему роз'єднання українців, а швидше констатує наявну проблему культурної і соціальної прірви між різними регіонами України у вигляді чітких симптоматичних ознак, які режисер майстерно витягує з розмов з рідними йому людьми.

© oiff.com.ua

У створенні фільму взяло участь кілька країн, в той час як в Росії Манському було відмовлено у фінансуванні, після чого режисер не впевнений, що "Рідних" взагалі покажуть там.


Тим часом ми переглянули весь конкурс українських короткометражок. Цього року картин в секції цілих 20, а різноманітність ймовірно поставить в безвихідь журі програми, кращих доведеться обирати як з коротких замальовок і фільмів в стилі музичного кліпу, так і з документальних історій і тривалих експериментальних картин.

Серед найбільш пам'ятних, певно, згадаємо про наступні:

© oiff.com.ua

"Дім" Ірини Цілик - історія про молоду пару в пошуках дому. Галичина 1940-их, Карпати, ліси. Славко і Нуся зупиняються на нічліг в маленькій бідній хатинці. Втім, як тільки герої зайшли в неї, трапляється диво: всередині це велика міська квартира кінця 30-х років зі старовинними меблями, численними книжковими полицями, картинами на стінах. Фільм є дуже тонкою ілюстрацією розуміння "дому" для кожного з нас - у головних героїв це затишна квартира, тиша і спокій, у "енкаведистів" - це дерев'яна хата, що стала укриттям для втікачів.

© oiff.com.ua

"Без тебе" Нарімана Алієва - мінімалістична замальовка про братерську любов. По дорозі на день народження старшого брата у молодих людей ламається машина. Наближається захід сонця, а значить, все менше шансів знайти допомогу в цьому Богом забутому місці. Брати вирішують пройти залишок шляху пішки. Фільм органічний в своїх німих сценах пейзажів, співу і перепалок, до того ж фінал картини красномовний в своєму мовчанні.

© oiff.com.ua

"У Манчестері йшов дощ" Валерії Кальченко і Антоніо Лукича - одна з небагатьох вдалих спроб молодих режисерів побудувати комедію, що в українському кіно трапляється вкрай рідко. Це історія про високого хлопця Андрія, чий зріст 2 метри і почуття незграбності стають головним елементом гумору і продуманих легких і нехитрих гегів.

© oiff.com.ua

"70 вулиць" Макса Лижова - це красномовний кліповий фільм, різкий, експериментальний і сердитий. Коли село Бровари отримало статус міста, кожен третій його житель був комсомольцем або комуністом. Через 60 років і три революції пропорція збереглася: третина вулиць і далі носить назви колишньої імперії. У своєму семихвилинному фільмі на прикладі Броварів автор показує всю глибину засілого в уми "совка" на рівні простих і непомітних речей - назв вулиць.

© oiff.com.ua

"Панорома" Юрія Шилова - черговий доказ того, що з документальним кіно у молодого покоління все набагато краще ніж з ігровим. Головний герой "Панорами" - Валентин, кіномеханік, з 44-річним стажем в одному з найстаріших кінотеатрів в центрі Києва "Кінопанорамі". Його життя зосереджене в кіноапаратній. Випивання з одним афганцем, танці з дівчатками з кастинг агенства, які працюють за стінкою, стрижка 75-ти річного напарника і т.д. Це іронічне і захоплююче кіно про людину, яка подарувала нам сотні кіносеансів, але тим не менше, про яку ми не схильні думати в момент коли в залі вимикається світло і починається фільм.

© oiff.com.ua

"Після всіх зіткнень" Юрія Хусточки та Микити Кравцова - єдина анімація в конкурсі. Фільм виконаний у манері кліпу і своїм відео-артом Кравцова і речетативом Антона Слєпакова з "Вагоновожатых" відсилає до естетики Пінк Флойдівської "The Wall". Органічне поєднання психоделічної анімації, музики і антивоєнного настрою дають непоганий експеримент на великому екрані.

© oiff.com.ua

"Згущенка" Катерини Горностай - камерне кіно про те, як банка згущенки стає головним каталізатором, що розвиває сімейну драму. Побудована на крупных планах, в центрі сюжету два брата, однак в семи хвилинах фільму значно більше - тема дорослішання, перших сигарети крадькома, хворобливого розлучення батьків і підліткової байдужості.

© oiff.com.ua

"Reve ta Stohne on tour" Надії Парфан - документальна історія про молодих музикантів Женю і Макса, які перестали ходити в офіс і серйозно взялися за музику. Їх група називається "Реве та стогне". Хлопці займаються горловим співом і мріють стати справжніми рок-зірками. Але для початку їм знадобляться музичний кліп і студійний альбом. А головним чином - гроші, якими треба за це заплатити. У пошуках заробітку "Реве та стогне" їдуть до Польщі.

Картина невимушена і чарівна своїми героями, які проходять шлях дорослішання. До того ж це рідкісний випадок хорошої комедії в документальному кіно, таким на ОМКФ крім фільму Наді Парфан може похвалитися хіба що "Панорама" Юрія Шилова.

© oiff.com.ua

"Цвях" Філіпа Сотниченка - схрещування художнього кіно з аматорським домашнім відео застілля звичайної київської родини в 1995 році. Як справжній режисер, Сотниченко працює з наявним матеріалом обережно і віртуозно. Головна героїня Валентина працює юристом в одному з банків Ліхтенштейну. Валя ще з дитинства непогано пам'ятає українську та російську мови, адже до 13-ти років жила в Києві. Саме невеликий епізод в середині 90-х стає ілюстрацією її дитинства якраз напередодні еміграції в Швейцарію.

ЧИТАЙ ТАКОЖ:

Подробиці фестивального тижня читай на tochka.net в нашій спецтемі Одеський кінофестиваль 2016, а також дивися в сюжетах телеканалу "Україна", що висвітлює головні події ОМКФ.

Читай також