Протягом п'яти років усі шанувальники Віктора Пелевіна і його нетлінного Generation П з нетерпінням чекали екранізації однойменного роману.
Американець російського походження Віктор Гінзбург марно часу не гаяв: він і епізоди знімав, і бігав до потенційних вкладників за грошима, і переконував усіх, що фільм вийде культовим. Загалом, якщо говорити мовою реклами, то Гінзбург шукав рекламодавців і формував таргет-групи.
І от незадовго до прем'єри світ побачив довгожданий трейлер фільму Generation П. Тут вам і Володимир Епіфанцев у ролі Вавілена Татарського, і Михайло Єфремов, і Рената Литвинова, і покійний Роман Трахтенберг і навіть ведучий програми "Намедни" Леонід Парфьонов! На яскраву обкладинку клюнули всі пелевінці й негайно помчали в кінотеатри. Але чи вартий цей фільм такого ажіотажу?
Як і у книжці, головним героєм стає Вавілен Татарський, який розпочинає свою "кар'єру" з торгівлі сигаретами та іншим мотлохом у ларьку чеченця Гусейна. Випадкові зустрічі, раптові повороти долі роблять з Вавілена успішного кріейтора. Так-так, слово "творець" у цьому випадку недоречне. І герою Єпіфанцева це дуже чітко дають зрозуміти протягом усього фільму. Татарський працює на благо вітчизни, створюючи усілякі слогани під дією то мухоморів, то кокаїну, то ЛСД.
Якщо відкинути галюцинації Вавілена і горезвісний продакт-плейсмент, якого у фільмі хоч греблю гати, то вийде примітивна історія про те, як простому, але талановитому хлопцю вдалося зробити собі карколомну кар'єру. Але якби це кіно знімали в Голлівуді, ефект міг бути по-справжньому яскравим. А російським кіношникам вкотре захотілося зробити "розумну" кіно-фантасмагорію з діалогами-притчами і лекціями Че Гевари.
У результаті творці картини втратили по дорозі ту суть, яку Віктор Пелевін намагався донести на сторінках своєї книги. Замість ефекту вибуху бомби ми отримали постріл холостим патроном.
Жанр стрічки можна визначити як "фільм про рекламу". Але ця невизначеність не дає права позбавляти глядача можливості зануритися у світ абсурду і гнилого суспільства, про яке так багато написав Пелевін. Творцям картини не вдалося передати тонку іронію і сарказм, а гумор у фільмі відгонить не найкращими випусками Comedy Club.
Цілком імовірно, що успіх картини буде забезпечений «модністю» автора. Книжка вже давно стала модним трендом, і, якщо чесно, екранізація твору може виїхати тільки на цьому. Підлітки охають і ойкають від слівець "таргет-груп", "референс" і "національна ідея", а ті, хто чекав на цей фільм не один рік, виходять з глядацької зали у легкому здивуванні.
Тому кому в заголовку кожен поставить сам: адже обов'язково знайдуться й ті, кому фільм сподобається, і ті, які забудуть про Generation П, як про поганий сон.