Якщо коротко, то Leleka – це берлінський джаз на основі українського мелосу. Дуже ніжний і світлий, як і солістка колективу – українка Вікторія Антон. Закінчивши театральний і попрацювавши в столичному "Молодому театрі" два роки, разом з чоловіком Вікторія поїхала до Берліна. Живучи в Німеччині, продовжила навчання в Дрезденській консерваторії і зібрала групу, яка в рамках свого першого туру 18 листопада виступить у київській Малій опері.
- Вікторіє, Leleka – мультикультурний проект, в ньому музиканти з України, Польщі та Німеччини. Як ви знайшли один одного?
Багато хто говорить, що Берлін – ідеальне місце для створення музичних проектів. Тут просто немислима кількість музикантів, бурхливе музичне життя. Так що в цьому шаленому, вільному місті знайтися особливих труднощів не становить. З Робертом Вінрьодером (фортепіано) і Якобом Хегнером (ударні) я вчилася на джазових курсах – тоді вперше заспівала хлопцям українських пісень. Їм сподобалося, вони почали вмовляти мене створити бенд. Я сумнівалася, відмовлялася – не відчувала себе готовою. Але хлопці періодично проводили репетиції і звали мене разом з ними джемити і співати щось українське. А коли мене запросили співати на театральному фестивалі в Магдебурзі – я зібрала Роберта, Якоба, подзвонила своєму берлінському знайомому, басисту Томасу Коларчіку – і ми почали готуватися до нашого першого концерту. Це сталося на початку 2016 року – з тих пір граємо разом.
- Чому саме Leléka? Що ви вкладаєте в цю назву?
Через кілька днів після того, як я дала свою згоду, що буду співати зі своєю (за фактом, ще не існуючою) групою на театральному фестивалі в Магдебурзі, мені написали організатори: "Ми зараз контракт складаємо для Вас, але зовсім забули запитати, як же називається Ваш гурт?". АААА! Ось так, я саме закричала, коли прочитала цей імейл. У нас же має бути назва! А її немає. Влаштувала собі мозковий штурм: писала будь-які назви, слова, фрази, які приходили в голову. Зрештою зупинилася на "Лелека". Я дуже люблю цих птахів, у мене багато спогадів з дитинства, пов'язаних з ними. Лелеки приносять весну, дітей та удачу. Це якраз те, що наш проект дарує українським пісням: нову весну, нове життя.
- Вікторіє, ви почали свою творчу діяльність в Берліні? Чи спроби були ще в Україні? Якщо так, то чому вирушили шукати себе до Німеччини, з якими труднощами зіштовхнулися на Батьківщині?
Ну, це дивлячись що розуміти під "початком творчої діяльності"... Співати і писати музику почала ще в школі. Якщо ж говорити про більш серйозний процес, коли усвідомлено створюєш проект і розумієш, з ким і що саме хочеш і можеш в даний період робити, то це, звичайно, сталося зі мною саме в Берліні. В Україні ж я отримала хорошу базу: мої батьки вклали в мене дуже багато: вокальні, композиторські конкурси, музична школа за класом фортепіано, хореографічна підготовка, яку дав мені батько. Пізніше навчання в театральному університеті і робота актрисою в київському "Молодому театрі" — теж безцінний досвід, акторська майстерність і т.д.
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
Після — перманентне проживання в Болгарії. Я називаю той час "моя шалена болгарська фаза", яка, тим не менш, була дуже важливою для моєї вокальної техніки і розвитку моїх організаторських здібностей. Тобто безліч всяких передумов було саме в Україні. Я перебувала в постійних пошуках, метаннях, насичувалась усім, вбирала. І завжди відчувала глибоку потребу серйозно вивчати музику. Тому коли мій чоловік подав ідею вступити до європейської консерваторії — я загорілася. І ось так нами було прийнято рішення поїхати до Німеччини.
- На фестивалі етнічної експериментальної музики creole вашу творчість ототожнили з "українським госпелом". Поясніть читачам, що означає це поняття.
Для Bisseh Akamé — голови журі фестивалю, якій належить дане порівняння — очевидно, наша музика була абсолютно новою. Їй просто не було з чим нас порівняти. Вона афро-американка, їй близький госпел, можливо, вона побачила в нашій музиці щось спільне з цим музичним напрямком. Що саме — ми не знаємо. Особисто мені, при згадці слова "госпел", уявляється цей несамовитий, високий, гучний вокал афроамериканців, коли вся душа нарозхрист, коли співають про головне, про Бога, про Любов...
- Це буде ваш перший виступ в Україні? Що він означає для вас?
Так, це наш перший приїзд в Україну. Ми з хлопцями давно мріяли привезти сюди нашу музику. Нас часто в Німеччині запитують: "Чому Україна? Ви що, розоритися хочете? У вас же навіть витрати на концерти не окупляться!". Ну, якщо вже ми сюди так давно рвемося, значить, для цього є некомерційні причини. Українська етніка дарує нам стільки натхнення! Ми хочемо дати щось взамін. Так що цей тур — подарунок для всіх тих, кому не вистачає тепла, спілкування, щирості і відкритості в житті. Для всіх, хто любить сьогодення і просту натуральну красу. Якби нам нічого не коштували переліт і організація концертів — квитки були б безкоштовними. Так що це дійсно наш подарунок. Ми запрошуємо всіх, у кого зараз на душі прохолодно і, звичайно, всіх, хто любить гарну музику.
Всі найяскравіші та найцікавіші новини дивись на головній сторінці жіночого онлайн-ресурсу tochka.net.