2016 рік однозначно став знаковим в історії українського театру. Своєрідний театральний baby-boom, що охопив столицю, логічно завершився народженням нових незалежних театральних одиниць, голос яких пролунав наполегливо і голосно: епатажний і провокаційний Дикий, документальний і перфомативний "PostPlay", мультижанровий "Мізантроп".
Деяким особняком в компанії цих прокладаючих нові шляхи в мистецтві молодих колективів тримався (тримається) театр, який, не бажаючи ставати частиною ентертейнменту, перебуває у певному авангарді від української театральної тусовки. Без зневажливого ставлення, а й не враховуючи тенденції і загальні настрої, цей театр випускає вистави, слідуючи виключно своїми особистими переконаннями і смаками, вклавши важливу конотацію для зацікавлених в саму назву - театр "Мізантроп".
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
Як свідчать словники, мізантроп - це особистість, яка має неприязнь, презирство і навіть ненависть до людей. Але не це визначення було основоположним у виборі імені театру. Мізантропів відрізняє ще й гостре небажання приймати загальноприйняті шаблони, людські вади та слабкості, а також особлива вибірковість у виборі друзів. Гаряче обговорювана в мережі і пресі назва прийшла до творців театру не відразу, але дані характеристики ідеально відображають їхнє ставлення до театру, в якому немає місця залицяння з глядачем.
- Як це було:
Композитор Дмитро Саратський, режисер Ілля Мощицький, хореограф-постановник Микола Бойченко і актор Павло Алдошин створили ідеальний тандем, результатом чого в грудні 2015 року київському глядачеві представили абсолютно несподіване прочитання Чехова, - танцдраму "Три сестри".
Наша аудиторія - це розумний, підготовлений до перегляду глядач, для якого вибір театру не вимірюється наявністю зручного паркувального місця. Ідеальний варіант, коли людина не просто йде на "назву ", але і розуміє в який театр вона йде, промоніторивши попередньо основні принципи його роботи (благо, сьогодні все це можна знайти в інтернетіДмитро Саратський в інтерв'ю М. Ганапольському.
- "Три сестри"
Ця вистава стала однозначно знаковою для України, оскільки драмбалета з авторською музикою, в якому б хореографи не тільки танцювали, а й працювали з текстом як драматичні актори, ще не було. Залишивши лише контур сюжету, творці вистави найбільше значення приділили переживанню героїв, загостривши їх внутрішні конфлікти до того рівня, коли вони стають впізнаваними при мінімальному текстовому озвучуванні. Замість "витягування" емоцій "Три сестри" пропонує глядачеві безмовний діалог або навіть суперечку з самим собою і трохи з Антоном Павловичем.
Аншлаги в столиці, успішні гастролі в інших містах України та розуміння, що "це кому-небудь потрібно", підштовхнули майбутніх засновників "Мізантропа" до створення незалежного мультижанрового проекту. І вже в листопаді 2016 року було проведено прес-конференцію з нагоди відкриття нового театру.
- "Запрошення на страту"
Другим твором в постановочній історії театру став один з найскладніших і закодованих романів Володимира Набокова "Запрошення на страту". Доданий обсяг, неймовірно точна і ефектна сценографія (Ілля Мощицький), унікальний музичний ряд (Дмитро Саратський), і зовсім космічна хореографія (Микола Бойченко) знову трансформувалися в сценічну магію. Але в цьому випадку жорстку, гостру і злободенну. Піднявши в "Запрошенні на страту" тему людської самотності, недолюбві і недоуваги батьків до дітей, погравшись з такими величинами, як життя і смерть, режисер заговорив про важливий конфлікт громадського та особистого. Замаскувавши смисли в жарти, публіку змушують жахнутися від ненав'язливо продемонстрованої циклічності в історії, показавши можливі варіанти особистісного "зростання" для тих, хто готовий жити в суспільстві, де в якості єдиних задоволень і потреб пропонуються тільки їжа і секс.
- "Король Убю"
Логічним продовженням дискусії на тему людини і влади, цинічною і жорстокою, стала прем'єра "вистави про владу розіграну рабами", поставлена за п'єсою Альфреда Жаррі "Король Убю". У ній - зовсім екстремальні тілесні прояви, крики, мінімізація тексту, близький контакт з глядачем, створення сценічного хаосу. "Король Убю" вивів на авансцену не танець, і навіть не слово, а дію - суперечливу і незручну. Фірмове інтелектуальне естетство замінили смачний мат і провокація, яким абсолютно не завадило сусідство з хорошим смаком, вишуканістю і блискучим світловим оформленням.
Незважаючи на сформовану і, в певному сенсі виправдану репутацію відлюдників, трупа театру і його творці відкриті до конструктивного діалогу. Тому, крім трьох офіційних назв в репертуарі, в їх активі значиться антрепризний проект "Голокост Кабаре", відкриття школи "Мізантропів", в якій для своїх учнів Ілля і Дмитро організовують серію освітніх та практичних майстер-класів, де студенти зможуть не тільки отримати знання від успішних лекторів, а й приєднатися до створення нового спектаклю.
Вистава - це як воронка торнадо. У ній опиняється все, що супроводжує наше життя під час постановки: події, роздуми, переживання, спостереження, страхи. Все це змішується, утворюючи стовп енергії і смислів, який в день прем'єри обрушується на глядацьку залу, безповоротно і назавжди змінюючи їїІлля Мощицький.
Театр "Мізантроп" виразно точно зайняв свою власну нішу в українському театральному співтоваристві. Команда театру чітко розуміє, з якою місією вони прийшли в мистецтво. І хто знає, можливо, заявивши одного разу про бажання змінити світ своїми спектаклями, вони таки затягнуть в свою інтелектуально-естетську "воронку" тих, хто дійсно готовий до змін.
У статті використано цитати зі статей і рецензій Юлії Бірзул
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
Всі найяскравіші та найцікавіші новини дивись на головній сторінці жіночого онлайн-ресурсу tochka.net.