У минулому сезоні завдяки національній компанії "U!ZAHVATI" український глядач познайомився з новим для України жанром – спектакль-променад. 12 травня розпочався другий сезон цих глибоких, неймовірно художніх і захоплюючих прогулянок під назвою "Время", напередодні яких ми вирішили поговорити з режисером Поліною Бараниченко, яка точно знає, як усе починалося, створювалося і як буде далі.
- Поліно, підкажіть, як народилося бажання піти шляхом розвитку нового для України формату імерсивного театру? Як у вашому і нашому тепер уже житті з'явився спектакль-променад?
Почалося все з бажання займатися високо емоційним театральним продуктом. Нашу команду дуже хвилювало питання глядацької байдужості і навіть байдужості в театрі, та й взагалі – в інтертейменті. Ми втомилися спостерігати, з одного боку, за постійним заграванням з публікою (те, що дають нам шоу-програми, концерти, івенти) – таким кілометровим кроком назустріч споживачеві. З іншого – за тим, як дистанціюється і від глядача, і від сучасної культури традиційний театр.
Ми прагнули створити те, що дозволить сучасній людині з її божевільним темпоритмом проникнути в запропоновані обставини і відчути себе під час вистави живою! Ми почали шукати, вивчати.
При цьому я точно розуміла, що мені цікаво винести дію за межі сценічного майданчика. Так ми дізналися про існування імерсивного театру. Але однієї інформації в Мережі нам було недостатньо, тому ми вирушили в експедицію, що дозволяє зрозуміти закони, принципи роботи цього жанру.
Я подивилася близько 15 різних вистав у різних країнах, відвідала великий site-specific фестиваль "Точка доступу". Разом з командою "U!ZAHVATI" ми, як студенти, вивчали, аналізували, захоплюючись все більше і більше.
Я була вражена тим, які можливості дає цей формат для режисури! Я побачила тут усе те, про що мрію: правду, органіку, театральність без театральщини. Тут можна собі дозволити реалістичні запропоновані обставини, тут можливий зсув позиції від глядача до співучасника дії. Такі можливості надихали!
- І як у результаті народилося ваше "Время"?
В результаті довгих пошуків і роздумів! На початковому етапі було лише розуміння, що у нас є променад, спеціальна апаратура, яка здатна передавати стереосигнал, що дозволяє розкривати драматургію не тільки через голос, а й через шумові, музичні партитури, звукові рішення, і, звичайно, місто. Далі почався тривалий пошук теми.
Ми усвідомили, що у нас з'явилася унікальна можливість діалогу з глядачем, з яким, здавалося, можна і потрібно поговорити про все. Сюжети, теми, ідеї налягали одне на одного.
І тільки тоді, коли я поставила собі запитання: "Про що б я хотіла, щоб зі мною поговорили? Що хвилює сьогодні особисто мене?", відповідь з'явилася негайно.
Я зрозуміла, що мене вкрай хвилює той темпоритм, в якому я зараз живу! Коли день вимірюється навіть не годинами, а тижнями! Ми не помічаємо плину часу, а відповідно, не помічаємо і течії самого життя. Ми живемо майбутнім, періодично згадуємо минуле і зовсім забуваємо про сьогодення.
Я відчула необхідність налаштувати, перш за все, свій внутрішній камертон, обернути вектор свідомості від зовнішнього до внутрішнього. Дуже хотілося все-таки зрозуміти, яку ж битву ми сьогодні ведемо з часом – це смертельний бій, вітряки або щось третє?
А далі підказав сам Київ, який, на перший погляд, здається дуже гучним, швидким, стрімким, в той час як насправді він може бути неймовірно різним. У ньому є абсолютно душевні, дивовижні у своїй атмосфері і навіть тиші місця, які показують нам плин часу в його глобальному масштабі. І ми вступили в діалог з містом, що пропонує нам під час прогулянок свої власні алегорії, які дуже допомагали в народженні сюжету і, власне, самого маршруту.
- А що таке в спектаклі-променаді маршрут?
Це стрижень, основа драматургії! Зізнаюся, що на цю тему ми влаштували в компанії цілу дискусію, спір: "Що ж усе-таки є першорядним – сюжет чи маршрут? Що чому служить?". Як режисер класичної школи, я, безумовно, відстоювала сюжет.
- І скільки часу зайняв пошук маршруту?
Рівно 1,5 місяця. Це був важкий шлях знахідок і розчарувань, фантазій і реальності, всіляких організаційно-погоджувальних нюансів з містом (не все те, що ми задумали, виявилося можливим і доступним). Все, що лежало в нашому задумі в кабінеті, коли ми виходили на маршрут, піддавалося змінам. Ти ж не просто гуляєш містом, милуючись його красою, ти весь час будуєш причинно-наслідковий зв'язок. У цьому жанрі не може бути просто фізичної бездушної перебіжки з точки А в точку Б. Кожен крок не даремний. До того ж, за моїм задумом, під час прогулянки ми повинні були рухатися виключно вперед. І це теж було досить проблематично технічно. Тому доводилося повертатися, переробляти сценарій, перебудовувати маршрут. Це копіткий і складний шлях!
- Так скільки ж у цілому зайняла підготовка "Времени"?
Від задуму до моменту першої прогулянки – 10 місяців. Але такий тривалий час обумовлений не тим, що ми не поспішали або проводили якесь особливе глибоке дослідження, ні. Просто сам процес створення такого "продукту", щоб він виявився спектаклем, а не аудіокнигою, вимагає постійного тестування.
- Поліно, з якими складнощами в процесі підготовки першого сезону ви зіткнулися?
Ми зіткнулися зі своїми ілюзіями. Затіявши променад, ми, сповнені ідеї авантюристи, не думали про складнощі. Ми помилково вважали, що місто всіляко нам сприятиме. У підсумку все виявилося набагато складніше. Ви знаєте, що кожне місце, відвідуване глядачем у нашому спектаклі, підкріплено відповідними документами? Кожне! А що таке збір документів в умовах нашої країни – відомо всім.
- Підкажіть, чим відрізняється спектакль-променад "Время" від екскурсійних прогулянок, які також зараз активно набирають популярності?
Це дуже хороше запитання. Я сама відвідала в Києві прогулянку компанії "PicPic" Діми Левицького. І в нашій спільній бесіді ми точно визначили різницю. Вона, перш за все, в тому, що в основі екскурсійних прогулянок лежить споглядання і конкретні історичні або соціальні об'єкти, які є предметом нашої уваги або дослідження.
У виставі-променаді ж – місто і ті місця, які ми проходимо, – всього лише асоціації до піднятих нами тем.
Ми говоримо про час у місті, тому що час 21 століття живе саме тут! Це його місце проживання. Тобто, по суті, для вистави-променаду "Время" місто – це пропоновані обставини, це декорація, це атмосфера, але не предмет дослідження.
Для нас дуже важливо, що час і місто в цьому спектаклі існують як партнери. Те, що дають нам перехожі, які також живуть у рамках сюжету, те, що дає нам погода – це таке незвичайне співавторство.
- Поліно, цьогоріч ви випускаєте ще англомовну версію "Времени". Розкажіть про це докладніше.
Коли у нас з'явилася ідея перекласти спектакль, виникло запитання: українською чи на англійською мовою? Треба відразу зазначити, що переклад – це на 60% створення нового спектаклю. Це й інший актор, й інша атмосфера, й інший настрій. Це переосмислення. Але при цьому ми шукали людину, співавтора, який не напише новий сценарій, а буде працювати в рамках вже існуючого. І виявилося, що знайти його не так просто. Так склалося, що спочатку ми знайшли людину, яка зробить англійський переклад. Зараз можу сказати, що, заговоривши іншою мовою, "Время" отримало нові риси характеру. Але ідею зробити і український варіант вистави ми не полишили.
- Але ж "Время" – це не єдиний спектакль, який ви випустили за перший рік своєї роботи? Визріває запитання: яким чином, з огляду на такий тривалий підготовчий процес, ви встигли поставити "Диалоги. Предисловие"?
Все почалося з пропозиції Олени Лазуткіної (прим. ред. – Олена Лазуткіна, креативний співорганізатор Книжкового Кураж Базару), яка після перегляду нашого "Времени" захотіла, щоб ми зіграли його під час Книжкового Кураж Базару. Тут потрібно зробити ремарку про те, що насправді я дуже довго жила з ідеєю поставити спектакль у... бібліотеці, в цьому місці тиші і зосередження історії і свободи вибору. Тому слово "книжковий" мене моментально привабила. При цьому я розуміла, що зіграти "Время", навіть його уривки, в атмосфері Кураж Базару буде неправильно. Це абсолютно інша історія, інший темпоритм. Тому через 1,5 місяці народилася нова історія під назвою "Диалоги", передмовою якої ми і поділилися.
- Так чи побачить глядач продовження, тобто повну версію вистави "Диалоги"?
Так, я можу вже про це сказати, оскільки на даний момент вже навіть узгоджено питання з місцем дії. Продовження буде. І воно відбудеться в Національній бібліотеці України ім. Ярослава Мудрого. Це дивовижне місце! Так що стежте за нашими новинами, ми будемо чекати вас, а поки приходьте на наше "Время". Знайомтеся з ним, з містом і з самим собою!
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
Всі найяскравіші та найцікавіші новини дивись на головній сторінці жіночого онлайн-ресурсу tochka.net.