Що дивитися по телевізору: альтернативи серіалів і реаліті

Міф, що дівчатка не люблять фільми про супергероїв і комікси - така ж популярна помилка, як нове життя, дієта, біг і курси іспанської з понеділка. Ось зараз побачила трейлер і знаю, який фільм перегляну втретє на CINE+HIT. Ну, почнемо з Єнота Ракети. Якщо вас не розчулює ця найхаризматична тварина всесвіту Marvel - зверніться до кардіолога - можливо, у вас немає серця. Взагалі, персонажі фільму - максимальний топчик і насолода для фанатів коміксів: тут тобі і Танос - головний суперлиходій всесвіту Marvel, і крута команда Вартових Галактики: Дракс Руйнівник - власник надлюдської сили, витривалості і невразливості; красуня Гамора - прийомна дочка Таноса, що зрадила його; наймиліша деревоподібна істота Грут, який пожертвував собою, щоб врятувати друзів під час битви (спойлер для тих, хто не бачив: герой не пропав, замість нього з'явиться Малюк Грут); вищезгаданий Єнот Ракета (якого озвучував Бредлі Купер) - першокласний стрілець і тактик. Ну і, звичайно, лідер Вартових, Пітер Квилл - сексуальна фантазія дівчаток-підлітків і коханий Гамори. Окремого захоплення заслуговує музичний супровід фільму: тут звучать популярні пісні 1970-х і 1980-х років. Режисер аргументував такий вибір тим, що музика - це те, що об'єднує звичайних людей і супергероїв, Землю і космос. І спробуй під час перегляду кіно не наспівувати культові "Hooked on a Feeling", "I'm Not in Love" або "Cherry Bomb". Але мій улюблений момент - коли Зоряний Лорд Квилл прибуває на планету Мораг і танцює в навушниках під "Come and get your love". До речі, цю ж сцену ми можемо побачити у фільмі "Месники: Фінал"

Українці вміють знімати якісне кіно, і ми це довели в цьому матеріалі. Тепер зупинимося на одному з моїх улюблених українських фільмів - "Дике поле" Ярослава Лодигіна (до слова, це був його дебют як режисера повного метра). Стрічку знято за мотивами бестселера Сергія Жадана "Ворошиловград" - в 2014 році книга була визнана кращим українським романом десятиліття за версією літературної премії ВВС Україна. Як каже автор: це історія про коріння, подяку і відповідальність, це історія повернення додому. За сюжетом головний герой Герман дізнається, що його брат, власник старої бензоколонки, виїхав за кордон, залишивши її без нагляду. Герман їде на пару днів на рідний Донбас, де він не був багато років. Врешті-решт, залишається в рідному місті, розбираючись з місцевою мафією, яка намагається відібрати бензоколонку. Несподівано для себе Герман усвідомлює, що захищає не тільки бензоколонку, а й своє минуле, свій будинок. Влітку 2017 року у Старобільську Луганської області проходили зйомки основних сцен "Дикого поля". Це рідне місто Жадана - і в ньому ж розгортаються події фільму. Мені пощастило не тільки знати назубок творчість письменника, а й побувати на зйомках в Старобільську. Акторський склад - це круті українські артисти: Олексій Горбунов, Руслана Хазіпова, Володимир Ямненко, Олег Москаленко, Георгій Поволоцький. Я провела два дні на "кіношній кухні" і дуже повірила в цю стрічку. Одночасно боялася, що за результатом фільм не виправдає очікувань. Спойлер: виправдав. У кіно є і любовна лінія, і класний, якісний гумор, і філософські нотки, які викликають град сліз. Дуже-дуже раджу прочитати книгу, подивитися фільм і закохатися в дебютну роботу Лодигіна, як я.

Педро Альмадовар - режисер, чиї фільми мають яскраво виражений стиль, який, так чи інакше, виявляється майже у всіх його роботах. Візуальні та стилістичні прийоми, його робота з акторами і їх персонажами - все це і робить Альмадовара таким, яким ми його знаємо. А ось уже любимо чи ні - інше питання. Я не є його фанатом, але дві його роботи давно і впевнено відношу до списку своїх улюблених фільмів. Кіно несподіване. Кіно, непросте для сприйняття. Кіно, розповідь якого ніби позбавлене надії на позитивний результат. Мені здається, саме тому тут так мало яскравих фарб, які так любить режисер. Герой Антоніо Бандераса, який виконує головну роль в картині - класичний представник типажу "злий геній". Бандерас - актор, який почав свою кар'єру, до речі, у фільмах саме Альмадовара. І тут він зовсім інший. Набравшись з роками професійного досвіду, він показав нам персонажа, якого глядач не зможе оцінити однозначно, чітко. Тут складний людський портрет, який відкривається нам протягом усього хронометражу. Цей фільм, однозначно, варто подивитися.

У році 2005-2006 попалася на очі мені книга авторства Мері Рено, що оповідає про останні сім років життя Олександра Македонського. Книга називається "Хлопчик з Персії", і розповідь в ній ведеться від імені євнуха Багоаса - коханця Олександра. Якщо чесно, історія мені сподобалася. Вона мені здалася досить сміливою, цілком глибокою і дуже красивою. Я знав, що в 2004 році Олівер Стоун зняв фільм про великого полководця. І тому вирішив-таки його подивитися і порівняти з книгою. Звичайно, тодішній Голлівуд був ще не готовий до одкровень і сміливих випадів в бік історії. Хоча американське кіновиробництво частенько спотворює історичні факти. Але тоді я всього цього не знав. Тоді я просто хотів подивитися фільм про людину, яку вивчають в школі (нехай і без пікантних подробиць його сексуальних пристрастей). Колін Фаррелл - талановитий актор. Історія, що ожила, масові батальні сцени, красиві герої. Часом, цього цілком достатньо, щоб фільм залишив позитивні емоції.

"Я п'ю Метаквалон 15 раз на день, щоб спина не боліла. Адрал, щоб бути в фокусі. Ксанакс, щоб зняти напряг. Травку, щоб заснути. Кокаїн, щоб прокинутися. І Морфін, ну, тому що він смачний". Якщо вам сумно і хочеться грошей - подивіться, стане набагато веселіше, а там, може, і бюджет збільшиться. Я подивилася цей фільм приблизно п'ять разів і можливо подивлюся в шостий, тому що персонажі та історія настільки заряджають, що хочеться кричати разом з ними, хочеться так само вдягнутися, хочеться пережити таку ж нескінченну гаму почуттів, тому що історія надприродна. Мене завжди захоплювали безумці, завжди дивували людська зухвалість і безстрашність, тому що я б ніколи в житті так не ризикнула. Цуй фільм - ода безумству, нахабству та смекалці і це заворожує. І найголовніше - цей фільм смішний, і за жарти не стає соромно. Фільм надихає, я навіть згадала про економічну освіту, але це одразу ж пройшло. Так що як тільки буде три вільних години - одразу ж включайте.

Я ще раз подивилася фільм, тому що занадто багато кіно про крутих пацанів. Або хлопців. Або чуваків. Мій guilty pleasure - неінтелектуальні фільми, які зазвичай з рейтингом нижче 6 знаходяться в категорії "комедії". На п'ятнадцятій хвилині пошуку раптово з постера на мене дивиться Денні Трехо з величезною бородою. А поруч - Денні Гловер. Вибір очевидний - має бути щось дике, таке, що ти відмотаєш деякі сцени, щоб ще раз побачити це, тому що просто не віриш своїм очам. Якщо є назва жанру про потужних пенсіонерів, то цей фільм може бути класикою. Адже зрозуміло, що якщо є Денні Трехо, значить комусь точно буде непереливки. Я, як нормальна людина, не можу відірвати погляд від добре поставленої і продуманої бійки на екрані, особливо, якщо мова йде про бійку між якимись мафіозі і Денні Гловером. Це складно пояснити, але мені б дуже хотілося подивитися цей фільм з татом, мені здається, він оцінить такий бойовичок.

Я чекав на цей фільм, читав масу інформації, стежив за всіма прем'єрами в світі і чекав показу в Києві. Трохи запізнився на показ, але коли забіжав в забитий зал, відразу почав занурюватися в світ фарсу, абсурду і безвиході. Зрозумів - не чорнуха зовсім, як охрестили деякі критики. Комічність кожної з 13 новел сприяє тому, щоб фільм не здавався чорнухою. Але навіщо? Ні, це не режисерський хід, а конкретне відображення реалій Донбасу після вторгнення російських військ, занурення місцевих жителів в адовий світ і зомбування місцевою владою, ЗМІ, що і призводить до тієї безвиході. Лозниця побудував сюжет своїх новел, взявши за основу реальні відео з YouTube, зняті в так званих ДНР і ЛНР. Кожна історія - це сміх, крізь сльози. Тільки не завжди зрозуміло, плачеш ти від болю або від сміху, смієшся ти від абсурдності, яку спостерігаєш, або від безвиході положення. Мені, як кріворожаніну, картина додала ще більше емоцій тим, що знімали її в моєму рідному місті. Справжнім страхом було дивитися на події, що відбуваються на тлі Кривого Рогу. "Над головою мечем висить війна - Кривий Ріг не так далеко... Там є батальйон" Кривбас ", базуються військові частини. І поки ми знімали фільм, в місто доставили кількох українських солдат - привезли ховати. Це все жахливо", - прокоментував режисер. І це страшно. Страшно донині, вже 5 років поспіль. Такі фільми, навіть в фарсовому прочитанні, потрібні. Адже хіба те, що відбувається в нашому житті, не схоже на кошмарний фарс?

У травні 2018, за редакційним завданням пішов я у вже, на жаль, закритий кінотеатр "Україна" на фільм "Термінал", щоб написати рецензію. Від фільму нічого не чекав, мало чого знав. Лише тільки те, що в головній ролі - молода американська актриса Марго Роббі і, вже мегапопулярні, Саймон Пегг і Майк Майерс. Після перегляду фільму я зрозумів, - щось в цьому є... Як же прекрасно йти в кіно, не подивившись трейлер, не прочитавши анотацій, не наслухавшись рецензій. Ось просто так взяти, прийти і зануритися, як в море в перший день літа. Відчуття були схожі. Атмосфера затягла практично миттєво: неонуарний детектив з яскравими персонажами і заплутаним сюжетним клубком, який так цікаво було розплутувати. Але ковдру на себе перетягувала вона - Енні, героїня Марго Роббі. До того моменту я ще не дивився фільми з її участю. Навіть оскароносний "Тоня проти всіх" і славнозвісний "Загін самогубців". Але після перегляду "Терміналу" (а вже пізніше після "Тоня проти всіх", "Дві королеви"), я знайшов для себе ще одну улюблену актрису - Марго Роббі.