Деформації

Одного дня все змінюється і світ, і все, що навколо, вже перестає бути спокійним, сірим, бездиханним, нудотним. Одного дня - сьогодні, вчора, а можливо, рік тому, все навколо нас змінилося - змінилися ми.

Наскільки руйнівними бувають зміни і наскільки сильно ми прагнемо їх уникнути, чекаємо до останнього, боремося з самим собою, боїмося. Страх не дозволяє йти, зціплює наші кроки, але єдиний спосіб рухатися вперед - це порвати зі своїм нав'язливим тепер.

Зміни внутрішні і зміни зовнішні - це лише деформації теперішнього, які відбуваються щосекунди.  Я змінююсь, переходжу з однієї точки розуміння буття в іншу, деколи протилежну. Мій напрямок руху змінюється, а з ним змінюється і все моє життя.

Серія портретів і фігур видатного митця Олега Радвана інтригує контрастами, з одного боку його роботи - насичені, яскраві, наповнені кольором, а з іншого, застиглі як маріонетки фігури і лише погляд видає в них життя, наштовхує на роздуми, відсилає до першоджерела ... В роботах втілена символічна форма деформації, яка виражається в спробах кожного вирішити внутрішні протиріччя. Талант Олега Радвана отримав визнання у Сполучених Штатах Америки, Олег має численні нагороди, він переможець конкурсу International ARC Salon, лауреат премії гільдії Charlotte County Art, лауреат премії "Кращий портрет", Національної спілки художників США та багато інших. Сьогодні його сенсаційні роботи доступні для цінителів мистецтва і в Україні.

В роботах українського автора, учасника групових виставок в Україні та за кордоном, Олега Харченка на перший погляд все здається простим і зрозумілим - оголені фігури, що тут ще додати, проте це не так. В роботах схоплена мить переходу, деформації особистості під натиском моральності. Відношення людини до власного тіла, до тіла оточуючих. В своїй серії Олег Харченко веде глядача до самопізнання. Будучи з собою один на один чи наше тіло бачить ще хоч хтось, чи ми самі його бачимо - над цими питаннями рефлексує автор і спонукає глядача до діалогу.

Молода київська художниця Євгенія Антонова досліджує грані буття жіночого тіла. У роботах Євгенії тіло виступає як дві протилежності - біологічна фігура, з її тяжінням до насолоди і бажанням бути досвідченою і спокушати, і соціальна конструкція, яка балансує на межі, не може ідентифікувати своє місце, то вона є сполучним елементом, чи то вже давно пов'язана безнадійним вузлом.