Мирослав Слабошпицький: Артхауз - єдиний шлях до окупності українського кіно

Кінорежисер Мирослав Слабошпицький 10 днів тому отримав поки що головну нагороду у своєму житті: "Срібного леопарда" за свій фільм "Ядерні відходи" на фестивалі у швейцарському Локарно - кінофестивалі класу "А". Цей приз є головною нагородою для учасників програми "Леопард майбутнього", яка цього разу в Локарно включала 28 короткометражних і середньометражних стрічок молодих незалежних режисерів.

Картина "Ядерні відходи" - історія про життя обивателів у сучасній Чорнобильській зоні - вийде в український прокат у листопаді разом з іншими короткими фільмами в амбітному кіноальманаху "Україна, гудбай!".

В інтерв'ю afisha.tochka.net режисер Мирослав Слабошпицький розповів про те, як "Еммануель" вплинула на світогляд радянського пролетаріату, як знайти спільну мову із західними кінематографістами, якщо англійська в тебе - на рівні російської у Равшана і Джамшута, а також про свій інтерес до порнофільмів.

________________________________________________________________________________

Чим "Ядерні відходи" відрізняються від решти кіно на чорнобильську тему?

Фільми в зоні відчуження знімають, по-моєму, з першого дня. Був такий фільм "Розпад" Михайла Олександровича Бєлікова, він помер недавно. "Трансформери-3" там знімали. Фільми "Земля забуття", "В суботу" і, відповідно, здається, "Повернення живих мерців-7" там знімали. І багато інших. Навіть поліцейський серіал "Телефон поліції - 110", який ви, в силу віку, напевне, не знаєте, а коли я був зовсім маленький, то його інколи показували по телебаченню. Це було до об'єднання Німеччини. Був такий східнонімецький серіал.

Коротше кажучи, перша й головна відмінність полягає в тому, що, оскільки я мав власний чорнобильський досвід, себто я був там багато разів, то це, певною мірою, персональний фільм. Не в тому розумінні, що там є якісь деталі моєї біографії, а в тому, що я зняв фільм, базуючись на своїх суб'єктивних враженнях, оскільки я працював у Чорнобилі. Та цей фільм напряму ніяк не рефлексує тему Чорнобильської аварії. "Ядерні відходи" - це стрічка про п'яте березня. Ми знімали там п'ятого березня 2012 року, от, власне, події й відбуваються п'ятого березня 2012 року.

То фільм було знято за один день?

Ні, ми знімали три дні, з п'ятої до дванадцятої ночі. Цей фільм про сьогодення. Там три головних герої - чоловік, жінка й безпосередньо зона відчуження. Оскільки я приблизно мав уявлення, як там живуть люди, то про це й зробив картину. Такий фільм важко зняти, якщо ти з цим не стикався. Якщо стикався тільки якось умоглядно, то зробити подібний фільм доволі складно.

Це кіно нове тільки для зарубіжних глядачів, які нічого або мало тямлять про Чорнобиль, чи й для українців?

Я сподіваюся, для всіх. Але в нас у фільмі навіть немає напису "Чорнобиль", і сама картина називається "Ядерні відходи". У нас немає, скажімо, саркофага... Насправді доволі складно зняти якийсь план, із якого людина зрозуміла б: "Ну от, це Чорнобиль". Напевне, хіба саркофаг, і то... Тому що це дуже велика територія - зона відчуження - і там є безліч дуже цікавих об'єктів, я сказав би, безліч декорацій, які збудувати коштувало б мільйони й мільйони, а ми це все мали, тому що воно там існувало.

Ядерні відходи

Фото 1 из 10: © кадри з фільму "Ядерні відходи", кадри з фільму "Ядерні відходи"

Є такий чудовий американський хорор, називається "Заборонена зона". Продюсер цього фільму, Орен Пелі, спершу хотів, щоб його знімали в зоні відчуження, але було вирішено цього не робити. Орен Пелі навіть сказав, що з власної волі туди ніколи не поїде. Ви ж повністю знімали в Чорнобилі та Прип'яті. Не важко було зібрати команду? Не боялися туди їхати?

Повторюсь, що я був там у дев'яності роки, був усередині саркофага в 96-му, бачив оцей розбаханий накритий реактор. Я заходив туди всередину з французами, був у реакторному залі, де все й відбулося, бачив, наприклад, так звану "слонову ногу" - якщо поритися, можна її знайти - це застигла лава. Ми старалися якихось дурощів там не робити, в Чорнобилі ж не можна отак прийти і знімати. Там приставляють спеціальну людину, яка каже: "Сюди не ходи, туди не ходи". А ті американці відмовились... Не знаю, наскільки ця історія правдива, чи вона маркетингова, тому що, як правило, у США все кіно - це маркетинг і піар, але в американському кіно дуже сильний вплив страхових компаній. І я думаю, що, звичайно, вони в будь-якому разі мали б проблеми зі зйомками в Чорнобилі, та й узагалі в Україну вони не дуже їдуть, наскільки я знаю. Але, скажімо, "Повернення живих мерців" знімали там ті ж американці. Єдине, в мене була з одним із операторів історія - він відмовився через це. А так - ні, всі приїхали, якось там усе було нормально. Так, у нас були дозиметри, ми бачили, де й яка є загроза чи нема. Але, оскільки ми виважено поводилися, то думаю, що все нормально. Власне, в зоні відчуження знімалась Ольга Куриленко, дівчина Бонда, й міліціянти, й наші товариші, які були на тих зйомках, із дуже великою теплотою згадували.

Ольгу Куриленко?

Так, як вони знімали, як готували якийсь кадр, де треба було прогнати коней. Чи як цілий день знімали, як вона тягнеться до якогось там яблука абощо. Вони із захопленням про це розповідали, бо кіно - це завжди збоку і весело, й цікаво. Так що у Чорнобилі народ підкований у смислі кіно, вони все розуміють.

Усі ваші фільми для пересічного глядача - це таке "чорнушне" кіно: герої - хворі на ВІЛ підлітки...

Хворі на ВІЛ підлітки-наркомани, які вбивають дитину!

І погані мєнти, і замучені глухонімі підлітки... То вас надихають маргінали?

Ну я не знаю... Велике питання, по-перше, хто є маргіналом. По-друге, я якось ніколи серйозно над цим не задумувався. Я не працюю в індустріальному кіно, я знімаю тільки те, що вважаю за потрібне. І якщо мені здається, що я щось не хотів би зняти, то я цього й не роблю. Колись у Булата Окуджави, якого дуже люблять цитувати шістдесятники всякі, була одна пісня, де казали: "Каждый пишет, как он дышит". А коли я вчився в інституті, то в нас уже казали: "Каждый дрочит, как он хочет". А якщо серйозно, то я знімаю про те, що мені цікаво, і те, що мене хвилює. От, власне, і все. І в мене є змога це робити.

А вам як режисеру важко оцінювати свої фільми? Ви знаєте, хороший чи поганий фільм зняли?

Узагалі, це доволі складний процес, тому що я перебуваю у значно гіршому становищі, ніж будь-який глядач. Я завжди знаю, що саме не вийшло. Не вийти може з десяти причин: ми не змогли там зняти, ми не мали достатньо часу, треба було більше попрацювати... Це стосується всього. Треба було більше попрацювати, припустімо, з актором, іще якісь речі... Чогось не було, й треба було виходити з положення... Я - найкращий критик своїх фільмів, тому що я знаю все, що не вдалося.

Ви назагал задоволені "Ядерними відходами"?

З цим фільмом якась дивна історія: поки що мене взагалі ніхто не атакує. Чогось він усім сподобався.

Коли критика влучна, вона дуже дошкульна. Тому що ти знаєш, що дійсно, критик побачив, що ти проколовся. А коли він пише якусь хєрню про зовсім інше, думаєш: "Ну ти просто мудак", - і все.
Мирослав Слабошпицький

Ні колеги, ні критики - ніхто?

Ні, він усім сподобався... Причому це було до Локарно - він просто всім став подобатись. Наприклад, мені дуже подобається "Діагноз". Я дуже радий і пишаюся, що зняв його. Я вважаю, що це дуже хороший фільм. Багато місцевих критиків його сварили, і я з ними абсолютно щодо цього не згодний. А "Ядерні відходи"... Якось усе так добре. Не знаю, чому.

Ви на фестивалях в Україні його ще не показували.

Ні: фестивалі класу "А" - Канни, Берлін, Венеція, Сан-Себастьян, Локарно, і також, здається, Московський, - мають право "першої ночі". Треба, щоб там відбулася світова прем'єра - вони не беруть просто на конкурс фільми. "Ядерні відходи" побачили тільки в закритому режимі деякі люди, причетні до проекту "Україно, гудбай". Той же Володя Тихий, мій друг, один зі співпродюсерів фільму. Я думаю, що Алік Шпилюк, напевне, його бачив, тому що він працює в "Артхаус Трафік". Денис Іванов... Володимир Войтенко, який є редактором "Україно, гудбай". Такі люди. Притому це було не при мені, але я знаю, що вони його бачили.

Але ж це ваші друзі, вони, можливо, трішки необ'єктивні? Ви ж, як будь-який режисер, чутливі до критики, і друзі вам же не можуть сказати: "Оу, титри тут погані!" - чи: "Актриса не підходить".

Насправді ні, вже багато людей його переглянуло. Але ми зараз побачимо. Звичайно, всі чутливі до критики. Велика проблема з критикою. Бо насправді, коли критика влучна, вона дуже дошкульна. Тому що ти знаєш, що дійсно, критик побачив, що ти проколовся. А коли він пише якусь хєрню про зовсім інше, думаєш: "Ну ти просто мудак", - і все.

Я особисто вважаю, і казав це багато разів, що єдиний шлях для українського фільму мати хоча б нульовий баланс - тобто повернути потрачені гроші - це бути арт-хаузним фільмом. Причому з прем'єрою, а краще - перемогою на фестивалі класу "А"
Мирослав Слабошпицький

Щодо вашого повнометражного дебюту, "Племені", на якій стадії зараз виробництво цього фільму?

"Плем'я" зараз на стадії трохи дивній. Власне, йде кастинг, він оголошений через Інтернет в Україні, Росії, Білорусії й Азербайджані. Йдуть пошуки, я щодня отримую велику кількість якихось резюме, анкет.

Резюме тільки акторів?

Ні, просто глухонімих. Або сурдоперекладачів. Людей, які володіють жестовою мовою. Вибрана натура. Формально фільм затверджений колегією Міністерства культури до виробництва на 2012-2013 рік, зараз вирішуються певні адміністративні питання. Я наразі не знаю, як усе розвиватиметься, але я хотів би, щоб ми з зими почали знімати. В нас зимовий фільм, осінньо-зимовий. Я сподіваюся, що, можливо, взимку почнемо знімати, і що все буде добре.

А яке прокатне майбутнє "Племені"? Ви вже думали, це буде арт-хаузний фільм тільки для фестивалів, чи він потрапить у широкий прокат?

Це арт-хаузний фільм. Ми можемо з вами поговорити про те, що таке широкий прокат.

Поговорімо.

Я особисто вважаю, і казав це багато разів, що єдиний шлях для українського фільму мати хоча б нульовий баланс - тобто повернути потрачені гроші - це бути арт-хаузним фільмом. Причому з прем'єрою, а краще - перемогою на фестивалі класу "А". Тому що фестиваль класу "А" дає зразу якийсь інтерес - і то, не факт - але інтерес європейських дистриб'юторів, європейських телеканалів і так далі. І за цей рахунок можливо якось більш-менш повернути видатки. Фільм для внутрішнього ринку відбити практично нереально. Це апріорі збиткова історія.

Тобто ви плануєте фільм показувати тільки на європейських фестивалях, і в Україні також лише на фестивалях - і все?

В Україні, чому? Я не знаю, хто буде прокатником "Племені", напевне, що "Артхаус Трафік" - я сподіваюся, тому що вони працюють із таким кіно, вони були продюсерами останніх двох моїх картин, і вони добре зарекомендували себе, в тому числі Одеський фестиваль їхній.

Ви часто говорите, що дуже любите радикальне кіно й "ненавидите жалюгідний мотлох у шароварах". Чим ваше "Плем'я" шокуватиме глядача? Це буде настільки ж радикальне кіно, як "Груз 200" чи "Ікло"?

"Ікло" - це той грецький фільм, так? Ви назвали дуже хорошу картину. Ще був такий фільм, "Незворотність"... Знаєте, про "Ікло" - це ж унікальна історія. Ці хлопець і дівчина, які його зняли, ви знаєте, як вони працюють? Я не знаю, хто вони - чоловік і дружина чи просто друзі, але вони разом мають невелику компанію. Один рік вона знімає, він продюсує, інший - він знімає, вона продюсує. "Ікло" - прекрасний фільм! "Аттенберг" - це вже її фільм. Є ще "Альпи" - його фільм. І так далі. Щодо "Племені", як сказати... В мене немає цілі когось шокувати. Мені важко вам відповісти. Переповідати сюжет "Племені", напевне, немає смислу. Я ніколи не намагався нікого шокувати спеціально, бо, я відкрию таємницю, що, якщо ви неупереджено проаналізуєте долю цих радикальних фільмів, то вони мають властивість запам'ятовуватися. Скажімо, є Каннський фестиваль, на якому була показана "Незворотність" Ґаспара Ное. Хто того року отримав "Пальмову гілку"? А хєр його знає - хтось отримав. Саме того року там показали "Незворотність", яка не здобула призів. Але це Канни, де показали "Незворотність". А хто там що отримав - зараз уже ніхто не пам'ятає.

"Плем'я" - це буде гострий соціальний фільм? Інші ваші стрічки доволі гострі, торкаються важливих суспільних питань.

Це буде дуже цікавий, я думаю, фільм. Тому що там, по-перше, буде вирішуватися дуже важлива формалістична задача - це буде фільм без діалогів. Субтитри - їх замінник. Тут питання експерименту в мові кіно. І цим фільм буде радикальний, по-перше. І, по-друге, я думаю, що він буде цікавий сюжетно.

На міжнародних фестивалях у вас уже є якісь покровителі в оргкомітетах?

Покровителі - це неправильне слово, тому що там важлива якість фільмів. Звичайно, після того, як я був у програмі фестивалю, то формально знайомий з людьми, які її готували. Але не думаю, що це дає якісь привілеї чи преференції, бо, якщо ви подивитеся на програми фестивалів, то дуже часто якісь фільми режисера одного року можуть у них потрапити, а іншого - не потрапити. Я не думаю, що це має якесь значення. В цьому розумінні це трошки відрізняється від України, там доволі розмежовані особисті та професійні речі.

А як вам спілкуватися з міжнародною фестивальною тусовкою? Важко знайти спільну мову з іншими учасниками кінофорумів?

Напрочуд легко. Ідіоти, напевно, є всюди, але в незалежних режисерів приблизно одні й ті ж проблеми, з поправкою на країну й іще деякі речі. Але все одно - це якісь бюджети, якісь можливості знімати, якісь ситуації... Вони, в принципі, однакові. І тому мені значно легше навіть спілкуватися з якимись такими друзями. Єдина проблема полягає в тому, що я не досить вільно говорю англійською мовою. Хоча щодня відповідаю на якусь кількість імейлів нею, але коли говорю, напевне, моя англійська звучить, як у Равшана і Джамшута російська. Це, напевно, найбільша проблема. Але в мене з'явилося багато друзів, хоча я не так часто їжджу, як ви, напевно, подумали, і взагалі стараюсь цього уникнути за будь-якої можливості, тільки у разі, якщо неможливо не їхати.

Боїтесь літати?

Зараз уже менше. Раніше я дуже боявся, а тепер уже звик - мені доводиться весь час літати. Але я просто не люблю їздити далеко від дому.

А з іноземними незалежними режисерами в нас фактично одні й ті ж проблеми, тому з багатьма я, може, навіть комфортніше говорю, ніж з кимось зі співвітчизників, тому що ми існуємо в якійсь одній парадигмі. Це дуже важливо. А в нас, на жаль, є ще дуже багато дивних, провінційних ілюзій, якихось добросовісних або "злонамеренных заблуждений", які заважають багатьом людям тверезо дивитися на себе й на цей світ.

А кого з українських режисерів ви хотіли б показати на західноєвропейських кінофестивалях?

Не можу сказати, що я експерт у цій галузі, тому що я не викладаю, умовно кажучи, в університеті імені Карпенка-Карого й не знаю, що й де коїться. Може, зараз якийсь правильний чувак знімає цікаві фільми, і завтра ви про нього писатимете.

Тобто, сучасних молодих українських режисерів ви не знаєте?

Так. Із тих, кого знаю, чиї роботи я бачив із того ж альманаху "Україно, гудбай" - а я бачив його не весь, лише якісь куски, - мені дуже сподобався фільм Володі Тихого. Він називається "Ангел смерті", його прем'єра відбулася на Одеському фестивалі, а я бачив на диску вдома, і мені здається, що це на кілька голів вище всього, що я бачив із "Мудаків" і з "Україно, гудбай". Це дуже, на мій погляд, хороший фільм, я думаю, що в нього є велике майбутнє... А Марину Вроду й інших візьмуть і без моєї рекомендації.

Увечері, після всіх фестивалів, знімальних днів, арт-хаузу й інтелектуального кіно, ви вмикаєте якийсь тупий попсовий американський серіал, скажімо, Mad Men чи Breaking Bad? Є у вас така таємна любов до попси?

Я великий фанат серіалу The Sopranos, я дивився його повністю, деякі сезони - двічі. Я вважаю, що це був "золотий вік" платного телебачення, "золота ера". Це якраз був пік каналу HBO, коли ще не було так розвинене ДВД, відео за запитом, торент-трекери і т.д. і т.п. У той час унаслідок різних обставин, у тому числі, моральних - я маю на увазі, що цензуроване загальнонаціональне телебачення у Сполучених Штатах не задовольняло споживача - відбувся бум платних каналів. І НВО як один із головних мейджорів мав змогу зробити такий серіал - The Sopranos. Я вважаю, що дійсно це мистецтво, чудовий, на мій погляд, найкращий серіал, який був знятий. І такого вже не буде ніколи.

А дивитеся нові серіали, той же Mad Men?

Ні, Mad Men мені не подобається, він мені здається нудним.

Серіал дійсно нудний, але гарно й дуже якісно знятий.

А я це розумію, але я якраз таке не люблю. Я люблю, коли є щось таке, що тебе чіпляє. Мені це важливіше навіть за те, яким чином виставлено інтер'єр чи, скажімо, в яких костюмах люди ходять. На "Ведмеді" хтось мені радив Mad Men, але я... Я навіть не дивився Lost, наприклад, коли всі його дивилися свого часу.

Що ж ви зараз дивитеся?

Я дивлюсь фільми. Є такий ресурс непрофесійний, називається festivalscope.com, з обмеженим доступом, де є фільми - учасники фестивалів. І коли ми були відібрані на Paris Project, я отримав доступ до цього festivalscope.com, і я дивлюся там кіно за запитом - фільми з фестивалів, бачу, що робиться в цьому полі. Нещодавно подивився класний фільм Blue Bird (реж. Gust Van Den Berghe), я подивися там "Жить" Васілія Сігарєва... А американські фільми... Я любив і люблю американське кіно, єдине, що ця історія віджила своє. Тому що американського кіно, яке я любив, уже не існує.

А яке американське кіно ви любили?

Дуже різноманітне. Колись була така держава - Радянський Союз - у якій практично нічого не можна було побачити, яка була на рівні такої Північної Кореї - затхла, смердюча, "тюрма народів" і так далі... І раптом з'явилася "перестройка", відкрились відеосалони. І я коли працював кінокритиком, то якось написав, що "Эммануэль своей грудью размотала всех доярок, ткачих и колхозниц СССР". Я дуже люблю фільми жахів. Любив, тому що зараз їх стало дуже багато: якось важко вхопитися, виявити щось справді вагоме. Я дуже люблю Джорджа А. Ромеро, подобалися фільми Тарантіно, подобалась так звана "хвиля еротичних трилерів". Тоді ще існувало кіно класу "В", ще не було такого розшарування. А зараз усе дуже змінилось. Як свого часу змінилося порівняно з шістдесятими, потім - порівняно з сімдесятими й так далі... У мене таке враження, що зараз нормальні ідеї взагалі не з'являються, в Африці тільки, скажімо. Я маю на увазі, індустріальне кіно, велике кіно.

Я слухаю, наприклад, групу "Гражданская оборона", якщо розшифрувати текст, почитати - хєр... це ж брєд собачий, так? А якщо послухати - можна винести з цього якийсь інший смисл.
Мирослав Слабошпицький

Чого ж, Тарантіно досі живий і ворушиться...

Він живий, але тоді це була хвиля, з усім цим було легше... Я з великою цікавістю ставлюся до порнографії, тому що насправді, як колись казали: "Порно сегодня - это рок-н-ролл вчера", і насправді ж бум порно припав на революцію шістдесятих, ні, трошки пізніше - в кінці сімдесятих.

Свого часу була доволі цікава історія з такими персонажами, як Джерард Даміано, автор "Глибокої горлянки", який помер кілька років тому у Флориді. І не зовсім порнографічний знаменитий Джесс Франко, і режисер Расс Майер, якого Тарантіно називає другим після Ейзенштейна в мистецтві монтажу. Якщо трактувати монтаж за Ейзенштейном, то це справді так, тому що зараз ніхто так не монтує. Якісь його "Тьоткі з сіськамі" - то "Броненосец Потёмкин". У цьому розумінні я люблю якісь такі маргінальні фільми, й тоді існувала можливість їх знімати. Профінансувати фільм могли буквально якісь два-три власники кінотеатрів: робили картини і у своїх же кінотеатрах їх і показували.

Це експлуатаційне кіно.

Так-так, і я з великою цікавістю до цього ставлюся. Ставився, бо я цим уже трохи перехворів, але все одно це дуже цікаво. І жахи також - тобто все, що випадало з ряду. Ні, звичайно, я дуже хворів Мартіном Скорсезе свого часу: "Таксист", "Скажений бик"...

Гадаєте, Скорсезе й Тарантіно втратили те, що мали?

Ні, вони не втратили те, що мали. Але, по-перше, вони стають старші, а, по-друге, вони свого часу знімали те, що було в повітрі. Такий був "золотий час". Вони знімали те, що обов'язково мусило бути зняте, тому що такий був клімат. А зараз вони знімають фільми у своїй авторській манері, але в повітрі вже щось зовсім інше.

Вони вже не вловлюють дух часу?

Вони вірні собі, й це чудово, просто річ не в тому, вловлюють вони чи не вловлюють... Річ у тім, що ці фільми - Тарантіно, Скорсезе - будь-які - є дуже органічною частиною того часу, коли вони зняті. Той же Олівер Стоун знімав тоді. Є такі історії, які немов коди. Я слухаю, наприклад, групу "Гражданская оборона", якщо розшифрувати текст, почитати - хєр... це ж брєд собачий, так? А якщо послухати - можна винести з цього якийсь інший смисл.

ЧИТАЙТЕ ІНШІ СТАТТІ ІЗ СПЕЦПРОЕКТУ "Культура нової України: 21 рік злетів і падінь":