Випадок з "Висоткою" Бена Вітлі нагадує лист, що запізнився до адресата на 40 років, проте парадоксально не втратив своєї актуальності. Знаменитий англійський романіст Джеймс Баллард написав свою антиутопію ще в 1975 році. Кажуть, вже тоді права на екранізацію миттєво придбали, як-не-як Баллард − найбільша фігура британської літератури другої половини XX століття. Однак екранізація так і не сталася, дуже важко здійснюваним здавалося завдання відтворити утопічну висотку як модель елітарного суспільства.
Теорію про неекранізованість книги спростували в 1987 році, коли сюжет Балларда відтворили в науково-фантастичному серіалі "Доктор Хто". Історію, натхненну "Висоткою", розіграли в цілих чотирьох епізодах, втім, мізерні теледекорації не передали всієї монументальності книги.
У 2015 році приходить черга молодого англійського режисера Бена Вітлі (до слова, за його плечима режисура декількох епізодів сучасного серіалу "Доктор Хто"). Картину вперше показали на кінофестивалі в Торонто, і з тих пір розмови про нову спробу адаптації такої складної книги не вщухають.
Важливість сучасної "Висотки" Бена Вітлі полягає ще й в тому, що це перша екранізація Балларда з часів "Автокатастрофи" (1996) Девіда Кроненберга, за яку той отримав приз журі на Каннському кінофестивалі. Обидві картини об'єднує важлива складова Баллардівських сюжетів − людські психопатології і сексуальні девіації. Герої "Висотки", рівно як і "Автокатастрофи", одержимі різними фобіями, а також хворобливою пристрастю до насильства. І якщо у Кронеберга з візуальної точки зору вийшла досить прямолінійна картина, то Вітлі свій фільм зробив під впливом ретрофутуризму, явно надихаючись яскравим "Механічним апельсином" Стенлі Кубрика.
У центрі сюжету хірург Роберт Ленг (Том Хіддлстон), який щойно переїхав до розкішного хмарочоса, обладнаного всім необхідним для життя − від спортзалу і басейну до початкової школи і супермаркету. Висотка своєю монументальністю нагадує зразок тьмяного неоконструктивізму, однак всередині неї всілякими фарбами переливаються дорогі дизайнерські рішення. При цьому, чим вище розташована квартира, тим розкішніше живуть її мешканці. Класова вертикаль тут відтворюється наочно. Не дивно, що архітектор будівлі Ентоні Ройал (Джеремі Айронс) − справжній небожитель, що мешкає в пентхаусі з садами.
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
Ленг переїхав сюди, щоб, як стверджує він сам, усамітнитися від сторонніх. В даном випадку висотка − суперечливий вибір. Так, величезний будинок ізольовано від зовнішніх факторів впливу, лише деякі залишають його на власних машинах, вирушаючи на роботу. Більшість же цілком серйозно вважає його єдиним з усіх можливих всесвітів. Однак замкутим у чотирьох стінах аристократам не залишається нічого, окрім як тільки веселитися, занурившись у хворобливу атмосферу гедонізму. Таким чином, всілякі багатолюдні вечірки стають основним заняттям, поступово переростаючи з дозвілля в повноцінну роботу з обов'язками.
У такій замкнутій інфраструктурі конфлікт між жителями різних рівнів неминучий. Згодом ідеально спланований світ висотки зануриться в хаос насильства і безкарності, а тихий новачок доктор Ленг вийде на арену як головна дійова особа.
Експлуатуючи очевидну метафору антиутопії, в даній картині режисер Вітні зарекомендував себе як автор, здатний залишатися вірним матеріалу, над яким працює. Про часові рамки в книзі, рівно як і у фільмі, не сказано, проте дух 70-х (часи Балларда) тут серед ключових візуальних рішень. На тлі інших герой Хіддлстон, на перший погляд, помітно виділяється, як носій сучасних поглядів на життя.
Вітні дуже ретельно передає становище сучасного суспільства в дрібних деталях, діалогах і сюжетних малюнках, кожен з яких хочеться поставити на паузу і аналізувати. Наприклад, один з найбільш вдалих антіутопічних прийомів − секс як побутовий ритуал, що втратив будь-який емоційний зв'язок з поняттями любові і чуттєвості − по суті, гіперболизований стан речей сьогоднішніх. Герої "Висотки" можуть вести бесіду під час сексу, констатувати факт зради, абсолютно не турбуючись про міцність їхнього союзу.
Вся ця атмосфера закільцьованості свята, а в результаті − хаосу, супроводжується трагічними пасажами музики Клінта Менселла, а в моменти загострення дуже оригінально звучить кавер на "SOS" ABBA у виконанні самих Portishead (перший трек після 6 років перерви!). Цілком очевидний меседж фільму несе в собі промова Маргарет Тетчер про класову боротьбу, яка лунає з радіоприймача одного з героїв.
І в той час як візуальне рішення фільму − зразково-стильне, а ідея лежить на поверхні, його наративна структура ускладнює сприйняття картини в десятки разів. Адаптуючи книгу для фільму, Вітні, в деякому сенсі, побудував свій фільм на хайлайтах (ключових моментах) твору, таким чином зім'явши розповідь. Важку динаміку, де кожен наступний епізод ключовий, режисер в цілому успішно намагається скинути за рахунок slow-motion кадрів, наприклад, зі снами Ленга. Однак кульмінаційний пік припадає мало не на середину фільму, залишаючи після себе довгий і трохи виснажливий епілог.
В цілому, такий вкрай нерівний тон розповіді − єдиний недолік фільму, який тим не менше робить "Висотку" химерною і досить складною для розуміння картиною. Між тим, екранізацію Балларда, без сумніву, варто дивитися, якщо вас не лякає множинність інтерпретацій і подвійні смисли.
"Висотка" в прокаті з 7 квітня. Редакція tochka.net дякує Вольга Україна і кінотеатру Батерфляй Ультрамарин за співпрацю.
Всі найяскравіші та найцікавіші новини дивись на головній сторінці жіночого порталу tochka.net
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі