Режисер Олівер Паркер у певному сенсі може вважатися «фахівцем» із Оскара Уайльда. До «Доріана Грея» він уже встиг попрацювати з фільмами за мотивами творів письменника - в 1999 році він зняв фільм «Ідеальний чоловік» за мотивами однойменної п'єси англійського драматурга. А в 2002 році у світ вийшов інший фільм - «Як важливо бути серйозним». Обидві стрічки вийшли цілком добротними виробами, хоча й не хапають зірок з неба. Натхнений відносним успіхом у публіки, Паркер нарешті зважився перенести на екран третій, найвідоміший твір письменника.
Отже, Лондон, Англія, захід вікторіанської епохи. У столицю імперії прибуває молодий чарівний юнак Доріан Грей, який мріє зайняти гідне положення у світському товаристві тих днів. «Свіжа кров» відразу ж стає місцевою знаменитістю - великий світ буквально знемагає від нудьги. Хлопця бере під своє крило лорд Генрі Воттон, який починає протегувати Доріану. Він вселяє юнаку думку про те, що саме його зовнішність може стати запорукою життєвого успіху Доріана Грея. І той зважується на угоду з дияволом, згідно з якою, всі пороки й «перебори», які дозволить собі Доріан, відображатимуться на його портреті. А сам хлопець залишатиметься молодим і прекрасним. Проте за двадцять п'ять років, сповнених розпусти й усіляких надмірностей, Доріан несподівано закохується.
Власне, головною заслугою режисера можна назвати відносну акуратність, із якою він підійшов до перенесення класичного готичного роману на екран. Фільм досить точно дотримується сюжету, однак - і тут спливає перший провал Паркера - поводиться з філософією книги дуже фривольно. Там, де Доріану книжковому належить міркувати про природу людини та ілюструвати порочність людської натури, Доріан кіношний просто балдить від повій, опіуму та випивки. Там, де книжковий Доріан страждає від свого безсмертя, Доріан екранний тупо витріщає очі, ніби бореться із закрепом. Там, де книжковий персонаж представлений витонченим молодим чепуруном, що ввірвався у світське життя, кіногерой скидається на манірного гомосексуаліста, який активно підшукує собі нового партнера. Відповідно, будь-які філософські посили й роздуми Уайльда на екрані обернулися «історією про чувака, який дорвався». Виконана в цілком сучасному стилі «вікторіанська тусовка» тільки посилює враження.
На захист фільму варто сказати, що відеоряд Паркеру цілком удався, костюми й частина декорацій вийшли досить на рівні. Вражає інше - чому Лондон за Паркером позбавлений навіть натяку на атмосферу? Британська столиця, представлена нам у фільмі - це не окремий персонаж, яким вона постає на сторінках вікторіанських романів - це яскравий мегаполіс, радісно розмальований в усі кольори веселки. Для повноти картини не вистачає тільки неонових вивісок. Ні, звісно, не виключено, що так режисер хотів показати гаму почуттів, яка охопила Доріана, коли він потрапив до Лондона... Але навіщо ж перетворювати гарне місто на п'яного папугу? Саме яскравість картинки вкупі з незрозумілими мотиваціями героїв і середньої акторською грою вбивають фільм, який в іншому випадку можна було б назвати «непоганим». А так - на жаль, тільки «посереднім».
«Доріан Грей» - це черговий зразок красивої картинки, коміксу, якщо хочете, на який голлівудські режисери можуть перетворити що завгодно. Залишається дякувати режисеру, що його Доріан не боровся, скажімо, з монстром, який виліз із його портрета, за допомогою кулемета та світлового меча.
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі (1)
Погоджуся з автором статті. Від головного героя, напевне, більшого й чекати не варто, його рівень - провальна друга частина Хронік Нарнії. Проте неприємно вразив номінований на Оскар (не за цей фільм, звичайно) Колін Ферт (лорд Воттон), його образ абсолютно "неживий"
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)