Найкращі українські фільми: десяток знакових стрічок незалежної України

За 21 рік незалежного кіновиробництва в Україні, здається, знімали фільмів менше, ніж за пару років у 70-ті чи 80-ті. Обидві великі кіностудії - столична ім. Довженка та Одеська - створені, щоб бути майданчиками для створення, власне, кінофільмів.

Поки студії-гіганти вмирали, українське кіно стало парадом особистостей. Усе, що було знято в нас за 20 з гаком років - це авторські картини, плід фанатичної закоханості режисерів у своє ремесло. Виходило в усіх по-різному, але до початку 2000-х стало остаточно ясно: саме авторські артхаузні фільми домінуватимуть у кіновиробництві України. Останні 5-7 років, завдяки декільком нагородам на найбільших світових кінофорумах, повернули надію на українське кіно, за яке не соромно.

Сьогодні afisha.tochka.net згадує 10 найзначніших українських фільмів періоду Незалежності.

________________________________________________________________________________

"Енеїда", 1991

Масштабний повнометражний мультфільм "Енеїда", випущений уже в "незалежному", 91 році, поряд із мультсеріалом про українських козаків, став шедевром і візитною карткою української анімації.

Картину знімав найіменитіший український мультиплікатор - Володимир Дахно. Він екранізував не епічний твір Вергілія, а римейк авторства Івана Котляревського. Якщо Котляревського називають батьком української літературної мови, а його "Енеїду" - Біблією мови, то фільм Дахна - це Біблія незалежної української анімації. По-справжньому смішний, дотепний і вічний фільм для глядачів будь-якого віку.

________________________________________________________________________________

"Фучжоу", 1994

Картина Михайла Іллєнка (повна назва "Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди")- це справжнє українське кіно на злободенну українську тему. Доля українського емігранта сьогодні по-новому хвилює нас, а на початку 90-х хвилювала українців у вигляді історій про багатий канадський спадок, перші, легальні книжки з історії України з главами про "діяшпору".

Михайло Іллєнко зняв поетичний фільм, на межі з фантасмагорією, про поневіряння українця Ореста світом у пошуках своєї коханої дівчини Катерини. Цей дивовижний фільм зібрав разом провідних українських акторів театру й кіно: Богдана Ступку, Богдана Бенюка, Тараса Денисенка та інших.

________________________________________________________________________________

"Молитва за гетьмана Мазепу", 2002

Дуже суперечливий, масштабний фільм Юрія Іллєнка, старшого брата автора "Фучжоу" Михайла Іллєнка, вийшов зовсім не схожим на його знаменитий, знятий в СРСР фільм "Білий птах з чорною ознакою".

В основі сюжету "Молитви за гетьмана Мазепу" - історичне протистояння Петра I й гетьмана Івана Мазепи. Російський самодержець тут, як і очікувалося, постає в найнеприємнішому для росіян світлі. Картина, виробництво якої спонсорувало Міністерство культури України, вийшла скандальною й незрозумілою для широкої аудиторії. Після "Молитви..." великих грошей національному кіно ще довго не давали.

________________________________________________________________________________

"Йшов трамвай №9", 2003

Навіть після скандальної картини Юрія Іллєнка, держава на початку 2000-х продовжувала фінансувати невеликі проекти. 2003 року вистрілила українська анімаційна школа: студія "Укранімафільм", спадкоємиця "Київнаукфільму", випустила мультфільм Сергія Коваля "Йшов трамвай №9". Цей дев'ятихвилинний мультфільм уразив журі Берлінського кінофестивалю, й Ковалю вручили "Срібного ведмедя" за найкращий короткометражний фільм. Пізніше "Йшов трамвай №9" отримав більше десятка різних нагород на фестивалях у Німеччині, Росії та Японії.

________________________________________________________________________________

"Мамай", 2003

Фільм новачка у великому кіно Олеся Саніна став першою картиною українською мовою, яку український оскарівський комітет номінував на отримання премії Американської кіноакадемії. Попри те, що картина в шот-лист номінації "Найкращий іноземний фільм" не потрапила, прецедент залишається прецедентом. "Мамай" став водночас і стрічкою, яка закрила сторінку поетичного кіно в історії українського кінематографу.

________________________________________________________________________________

"Настроювач", 2004

Один із найкращих фільмів Кіри Муратової знятий російською мовою, але це не робить його менш українським, ніж решта картин у цьому списку. Знятий в Одесі, на славній місцевій кіностудії, цей фільм прославив на декількох кінофестивалях саме українську кіношколу, існування якої без Муратової сьогодні уявити складно.

Головні ролі у фільмі зіграли Георгій Делієв, беззмінний лідер трупи одеського театру "Маски-шоу", та російська актриса, муза Муратової - Рената Литвинова.

________________________________________________________________________________

"Подорожні", 2005

Картина молодого режисера-документаліста Ігоря Стрембицького, знята на прострочену вітчизняну плівку "Свема", виграла 2005 року "Золоту пальмову гілку" в Каннах як найкращий короткометражний фільм фестивалю.

Велика премія не стала особисто для Стрембицького і для українського кіно золотою жилою: гроші ні особисто на режисера, ні його колегам на батьківщині не посипалися, але надію, безумовно, подарували. Це підтвердила друга короткометражна "гілка" українки Марини Вроди 2011 року.

________________________________________________________________________________

"Щастя моє", 2010

Сергій Лозниця навчався в Києві в Політехнічному інституті, який закінчив 1987 року, а мистецтво кіно вивчав уже в Москві в 90-ті. Потім працював у Санкт-Петербурзі, звідки емігрував 2001 року до Німеччини.

До тієї миті, коли він привіз на кінофестиваль до Канн 2010 року свій перший повнометражний ігровий фільм "Щастя моє", Лозниця був відомий як один із найкращих документалістів Європи - це підтверджували його численні премії на кінофестивалях у Кракові, Лейпцигу, Оберхаузені.

Фільм "Щастя моє" був повністю знятий у Чернігівській області України, і майже половину його бюджету становили українські інвестиції. Фільм викликав шквал суперечливої критики в Росії, адже картина, по суті, зафіксувала безнадійність і жорстокість місцевої дійсності. Утім, ця дійсність від української мало чим відрізняється.

________________________________________________________________________________

"Штольня" і "ТойХтоПройшовкрізьВогонь", 2006 і 2011 рр.

Те, що на короткометражках і артхаузі далеко українське кіновиробництво не виїде, намагалися довести режисери Любомир Левицький і Михайло Іллєнко. Перший 2006 року знімає легкий пригодницький хорор "Штольня", а другий - 2011 року видає багатостраждальну епічну картину "ТойХтоПройшовкрізьВогонь" про неймовірну долю українського льотчика Івана Додоки. Обидві картини випускалися з прицілом на касовий успіх, але жодна себе не окупила, хоча фільм Іллєнка зібрав у національному прокаті понад 1 млн. грн.

ЧИТАЙТЕ ІНШІ СТАТТІ ЗІ СПЕЦПРОЕКТУ "Культура нової України: 21 рік злетів і падінь":

• Кіна - буде! 15 перспективних українських режисерів
• Заграй, хлопці! Знакові музичні альбоми епохи Незалежності
• 10 найгіркіших втрат за роки Незалежності

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!