Новий день Одеського кінофестивалю виявився непростим для глядача. Дві найяскравіші прем'єри вчорашнього дня - фільми, що розкривають трагічну долю людини, що опинилася в епіцентрі руйнівних дій війни.
З особливим трепетом завзяті кіномани чекали прем'єри "Сина Саула" угорського режисера Ласло Немеша. Частково не тільки, тому що, будучи дебютною ігровою картиною режисера, "Син Саула" примудрився взяти Гран-прі останнього Каннського кінофестивалю, а й тому, що відразу після Канн фільм удостоївся другої європейської прем'єри саме в Україні.
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
Дія фільму розгортається в часи Другої світової війни в концентраційному таборі. Головний герой Саул - угорський полонений, що віддає перевагу називати себе "Іноземець". Саул є членом зондеркоманди, що супроводжує новоприбулих в'язнів в їх недовгий шлях від поїзда до газової камери.
В один з таких днів він стає свідком дива - підліток подає ознаки життя після "газового душа". Рятувати вцілілого ніхто не збирається, натомість хлопцеві "допомагають померти" щоб передати хірургу і провести розтин. За частку секунди Саул впызнаэ в підлітку свого сина, він має намір врятувати тіло загиблого і поховати за всіма правилами єврейської громади.
Практично повністю знята на крупних планах картина дозволяє подивитися на жорстоку дійсність очима головного героя. Однак, визираючи з-за плеча Саула, камера фіксує лише малі фрагменти страхітливих картин з розстрілами, горами трупів і прибиранням камер від кривавих потьоків, що вислизнули від уважного погляду глядача.
При цьому Немеш навмисно подає страшні сцени геноциду в легкому розфокусі, що зіграло на руку розказаній тут історії, а також меседжу фільму вцілому. Атрофований погляд ката-Саула, здається, давно перестав фіксувати страхітливу переповнену смертями дійсність, а те, що Немеш не бере загальних планів і не фіксує криваві сцени масових смертей, позбавляє режисера від будь-якого наступного звинувачення у спекуляції на темі Аушвіца.
Саул одержимий ідеєю поховати сина, (якого, до слова, він цілком можливо просто придумав) чутки про підготовлюваний бунт його мало хвилюють, він готовий піддавати смерті себе та інших в'язнів аби знайти рабина для обряду похорону. Другорядність того, що відбувається навколо робить фільм Лесло Немеша винахідливою моно-драмою.
Справжньою грою на контрастах стала українська картина Анатолія Матешка "Полон" ("Captum"). Фільм цього року представлений як в національному, так і в міжнародному конкурсах. Подібно Немешу, Матешко відмовляється від будь-яких географічних конкретизацій, показуючи гнітючу дійсність, яка перетворила людей у мисливців і жертв.
У зимових рівнинних пейзажах глядач потрапляє в невеликий барак, де двоє сторожів в масках тримають полонених і по черзі випускають на свободу кількох, щоб зробити ставку, хто підірветься на міні першим. Збройні солдати, втім, тут також полонені - отримуючи накази по рації, їм велено залишатися на дислокації, а щоб хоч якось себе розважити, вони "грають в деміургів", вирішуючи, хто помре наступним.
Картина про жах війни - чи не найбільш логічна тема для українського кіно за останній рік. Виконавець головної ролі Володимир Горянський поділився з глядачами після прем'єри думкою про необхідність в такому важкому кіно:
"Ми живемо у двох реальностях - війна і мир. Нормальне суспільство не може бути в такому стані, ми стали звикати до війни. Жанр визначений саме сьогоднішнім днем - це психологічний трилер. У психологів є такий елемент лікування, коли вони призводять людину до тями шоковою терапією, щоб він повернувся в реальність. Інакше ми не могли. Адже як сказати, що війна це не нормально, що людина створена для любові, для народження дітей. Заради цього ми робили цю істрію. "
У спробі рефлексувати про болюче для українців, Матешко створив лякаючий фільм, часом в настільки гіпертрофованій формі, що відторгнутість акторів, і спроби зіграти відчай, на жаль, дуже часто перетворювалися на гротескну гру театрала на 15 ряд.
Не зменшуючи заслуг сценарію, можна сказати, що "Полон" спіткнувся на дрібних промахах - банальності діалогів, спробі органічно інтегрувати розмовний сленг в художній фільм, недоречній романтизацію деяких сцен, створення драматизму за рахунок несамовитих вересів і криків.
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
В той же час, похвали заслуговують гра світла і тіні в слабоосвітленому бараці, яким зіграв на руку чорно-білий формат, що для свого фільму вибрав Матешко. Раптовий фінал змінює вектор добра і зла створений у картині, і, певно, саме фінал рятує "Полон" від відвертої невдачі.
Подробиці фестивального тижня читайте на tochka.net, а також дивіться в сюжетах телеканалу "Україна", що висвітлює головні події ОМКФ.
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі