"Легенда про Тарзана": благородне звірство

80-і роки XIX століття, на мальовничих африканських землях процвітає колонізаторство. Зокрема, бельгійський король отримує під свій контроль території в Африці, які стають Вільною державою Конго. Спеціальний представник держави Леон Рон (Крістоф Вальц), намагаючись відшкодувати величезні борги перед урядом, накинув оком на алмазні копальні в горах Конго, однак натомість зобов'язується доставити місцевому вождю Мбонга ту саму "людини-мавпу", давнього ворога племені.

Тим часом Тарзан уже давно покинув Африку, тепер він - Джон Клейтон, віконт Грейсток, який проживає в Лондоні з дружиною Джейн (Марго Роббі). У рідні джунглі Тарзан не прагне. Судячи з деякого напруження при згадці про його африканське минуле, Джон не без належної ностальгії, але все ж намагається відкинути свою "тваринну натуру".

Втім, повернутися в Конго доведеться, адже бельгійський король нібито особисто запросив Клейтона відвідати вільну державу, до того ж дружина Джейн відчайдушно хоче побувати в рідних місцевостях Африки, де провела дитинство. В експедицію з парою вирушає американський військовий і політик Джордж Вільямс (Семюел Л. Джексон), який запідозрив бельгійську верхівку в рабовласництві.

Легенда про Тарзана — © moviestillsdb.com

Тарзан - справжній довгожитель у світі літературних персонажів. Вигаданий американським письменником-фантастом Едгаром Райсом Берроузом ще в 1912 році, цар джунглів, вихований мавпами, більше століття тиражувався в героїчних фільмах, десятках книг, серіалах і коміксах. Саме тому повернення на екрани такого яскравого представника пригодницької літератури першої половини ХХ століття цілком потрапляє в розряд ретрохвилі, що накрила Голлівуд. Хтось називає це кризою ідей, але факт залишається фактом - ностальгія стала ключовою комерційною складовою сучасного екшна. Саме тому екран захоплюють Черепашки-ніндзя, прибульці з "Дня незалежності", "Трансформери", а зовсім скоро - новий склад "Мисливців за привидами".

При цьому кожен новий-старий проект - це спроба адаптувати відому всьому світу історію на новий лад. Тут режисер картини Девід Йетс, на щастя, не намагається розповісти ту саму легенду про Тарзана, а пропонує нові пригоди, вже після повернення до Лондона. Втім, ретроманів все ж чекає кілька яскравих флешбеків з "мавп'ячого дитинства" Джона.

Варто розуміти, що спочатку пригоди Тарзана були вельми "аристократично орієнтованими". Сучасний читач легко знайде непрозорі натяки на вторинність африканського населення і ту просвітницьку місію, яку фактично покладає на себе експедиція англійців, які потрапили в джунглі з немовлям Джоном. Як результат, "біла людина" зуміла стати царем звірів, завоювавши повагу місцевого населення.

Розуміючи всю пікантність ситуації, сучасний "Тарзан" перевертає неполіткоректний канон догори ногами (а можливо, навіть відновлює справедливість): абсолютним злом тут виявляється європейський колоніалізм в особі бельгійця Леона Рона і його найманців. Навіть місцеві, здавалося б, кровожерливі племена виявляються носіями справжнього благородства, а деякі грають на контрасті своєю навіть злегка карикатурною освіченістю. Втім, звичним козирем такої вибудуваної системи добра і зла виступає зв'язок з природою, що робить головних героїв на голову вищими від мерзотників з кулеметами.

"Легенду про Тарзана" є за що хвалити і є за що критикувати. Мальовнича стрічка повністю виправдовує запаморочливі операторські трюки з оглядуванням на 3D. При цьому в основу картини покладено реальні події конголезького геноциду, який в кінці XIX століття забрав життя мільйонів африканців, а персонажі Крістофа Вальца і Семюеля Л. Джексона - реально існуючі люди. І якщо зіставити оригінальну нехитру історію про Тарзана зі сценарієм картини, вийде похвальна праця з адаптації.

Тим часом пригодницькій "Легенді про Тарзана" дуже не вистачає гумору, за який тут відповідає хіба що Семюель Л. Джексон. Структура фільму надто передбачувана, а невеликі спроби зробити ліричний відступ у вигляді спогадів Тарзана, що мучиться від терзань своєї двоїстої натури, позбавлені достатньої глибини, ймовірно, через монтаж, покликаний не зменшувати темп екшна. До того ж фінал картини злегка нівелює спробу сценаристів зробити "Легенду про Тарзана" наближеною до реальності, нагадуючи про те, що історія про царя Джунглів - не більше, ніж екзотична казка.