Прем’єра нової "Травіати" мала відбутися ще у 2020 році. Але через локдауни її переносили двічі. Потім вона мала бути показана 16 квітня 2022 року, але війна змусила призупинити підготовку. І от нарешті у жовтні цього року "Травіата" має зазвучати на сцені Національної опери України. Напередодні премʼєри 29 жовтня режисер вистави та головний режисер Національної опери Анатолій Соловʼяненко поспілкувався з журналістами під час перерви на повітряну тривогу.
На які труднощі натрапляли артисти під час роботи у війну і як це вплинуло на їх емоційний стан?
Це був дуже складний період для всіх, бо ми не розуміли, чи зможемо взагалі працювати. До того ж артистами потрібно було підтримувати форму. Оперні артисти напрактикувалися під час ковіду репетирувати десь у парках (бо сусідам зовсім не подобається чути постійний спів), а от балетним було важче, бо їм потрібні певні умови репетиційної зали.
Що стосується воєнного стану, то коли постійні тривоги, це надскладно для артистів. Інколи з чотиригодинної репетиції вони три години могли чекати відбою повітряної тривоги. До того ж вони розспівуються, розігріваються, емоційно перебувають на певному драйві, а потом їм потрібно зупинитися і згодом почати знов з якогось місця.
Зараз наближається новий опалювальний сезон, і ніхто з нас не розуміє, яким він буде. Є певні температурні мінімуми, нижче за які працювати неможливо. Це може призвести до серйозного травматизму м’язів у балетної трупи, а в оперної — до проблем з диханням аж до бронхіту.
Але всі дуже щасливі, що є можливість працювати. Зараз майже вся оперна трупа повернулася до роботи та може забезпечити репертуар, який ми запланували.
Щодо роботи театру взагалі, то ми від самого початку вирішили знизити ціни на квитки, щоб не втрачати контакт з глядачем. Раніше ціна була від 100 до 2 000 грн, зараз — від 100 до 500 грн. Замість 7 вистав на тиждень у нас зараз 2-3, замість 1 304 місць у нас 460. Тобто обсяг грошей, які отримує театр, значно зменшився, не все ми зможемо собі дозволити.
Чи плануєте ви військові теми у виставах?
Оперний театр має досить специфічний класичний репертуар, тому нам набагато складніше ніж, наприклад, драматичним театрам, які можуть поставити якусь п’єсу про сучасні реалії.
І є ще одна дуже важлива річ, яку я зрозумів за цей час. Коли ми відкривали "новий воєнний сезон" 21 травня "Севільським цирульником", то дуже переживали, чи захочуть люди взагалі відвідувати такі вистави. Я став ходити в залу і питати глядачів, чому вони прийшли в театр. Відповідь була приблизно одна й та сама: "Ми прийшли, щоб на кілька годин зануритись в іншу атмосферу, яка відрізняється від того, що ми бачимо в реальному житті".
Чому саме "Травіата" була обрана для осучаснення і який вона має меседж, актуальний зараз?
Оперний класичний репертуар можна умовно поділити на два категорії. Є вистави, що прив’язані до конкретних історичних подій (як "Дон Карлос" чи "Аїда"), і вистави про почуття і стосунки людей. Друга категорія актуальна в будь-який час в будь-якому місці. І от саме з таких вистав, до яких належать опери "Травіата" і "Севільський цирульник", можна робити сучасні версії.
Гадаю, репертуар сучасного театру має включати різні твори й різну естетику. Кожна має своїх глядачів і прихильників. Сподіваюсь, що більш сучасні версії зможуть привести до театру молодше покоління. Ця "Травіата" — про стосунки людей, тому вона поза часом і простором.
Я ще маю глибоке переконання, що кожна вистава має свій життєвий шлях. І він визначається тими виконавцями, на яких вистава була поставлена. Попередню версію "Травіати" у 90-х роках ставив Дмитро Гнатюк на Марію Стефʼюк, Лідію Забілясту, Володимира Федотова, Івана Пономаренка, які були зірками того часу. Зараз до театру прийшло абсолютно нове покоління, змінився світогляд, естетика, одяг і все інше. Тому я вважаю, що це прочитання сьогодні є більш актуальним.
Що було найважливішим для вас під час роботи над "Травіатою"?
В будь-якій виставі я намагаюся прийти до так званого живого театру. Вже з першої своєї вистави на посаді головного режисера ("Дон Карлос") я намагався завжди встановлювати зв’язки між героями. Для мене дуже важливо розкувати артистів, щоб вони відчували себе на сцені як у повсякденному житті. Нічого не імітували або намагалися зобразити, а поводилися природно як нормальні сучасні люди. Це не було складно, але стало моїм головним завданням.
Що мені б хотілося дати глядачеві, так це не тільки естетичну насолоду, але й можливість побачити себе або когось зі своїх близьких у цій виставі. Можливо, через такі історії, які він побачить на сцені, усвідомлюється значущість особистих стосунків.
Я вважаю, що кожен із трьох головних героїв Дюма багато б віддав, щоб наприкінці вистави можна було відмотати плівку й опинитися в тому стані, в якому вони були на початку.
Якщо у виставі й нова естетика, і нові сенси, не думали ви все ж таки подарувати тій нещасній пані Віолетті життя?
Я можу зважитись на багато що, але переписувати Дюма і Верді — ні. Може, якийсь більш прогресивний мій колега це зробить!
Чи буде ще щось нове у репертуарі театру найближчим часом?
Вперше анонсую плани на найближчий час. До Дня соборності хочу представити оперно-балетну програму, яку ми готували до Дня захисників і захисниць України, але не змогли показати через "прильоти" 10 жовтня. Це буде українська музика, у тому числі таких сучасних авторів, як Георгій Майборода та Мирослав Скорик.
Ще одна вистава у найближчих планах — дитяча опера. Сценарій до неї написав я, а музику — композитор Юрій Шевченко, якого, на жаль, не стало цього року. Сподіваюсь, ми акумулюємо необхідні кошти, щоб показати цю роботу.
Також мені дуже хочеться знайти український аналог казці про царя Салтана для дітей, щоб вони могли залучатися до цього виду мистецтва. Як ви знаєте, політика нашого театру однозначна: всі вистави, які пов’язані з авторами країни-агресора, ми вилучили.
Далі ми з Богданом Плішем хочемо поставити один цікавий твір на музику сучасного композитора для хору, присвячений Донбасу. 27 березня на День театру виповниться 15 років постановці "Ярослав Мудрий" Георгія Майбороди. Я думаю, що ми відновимо цей твір у нашому репертуарі. Це буде правильна відповідь на те, чим починає в цьому році безпрецедентно міланський оперний театр "Ла Скала".
Хто не знає — вперше за 200 років цей сезон вони почнуть з російського "Бориса Годунова". Пропонувалися дуже серйозні фінансові умови українським солістам, щоб ті взяли участь у цій виставі. Вони, звісно, відмовились. "Ла Скала" до того ж побудувала весь свій грудневий репертуар на російських виставах, балет покаже "Лускунчика", "Лебедине озеро", в них також співатиме Анна Нетребко.
Чому вони ухвалили таке рішення?
Я переконаний, що це невипадково. Розкажу одну історію. До мене звернулася серйозна італійська агенція з приємним для мене вступним словом — як вони вивчили всю мою діяльність і як вони від мене у захваті. Запропонували дві вистави у Франції та Іспанії. Обидві російські.
Потім ще кілька разів писали, вмовляли: "Ви розумієте, ми солідна агенція, через рік-два ви будете в "Ла Скала". І при тому пропонують тільки російський репертуар! Я кажу: "Запропонуйте Верді". Вони: "Ні-ні, на це в нас є свої режисери". Звісно, я відмовився.
Потім зрозумів, що то невипадково. Це послідовна робота, в яку вкладаються серйозні кошти. "Ла Скала" теж невипадково відкриває сезон російськими виставами. Тобто в них було завдання, щоб російську виставу зробив головний режисер українського театру, ще й з моїм прізвищем.
Чи зможе замінити "Лускунчика" для глядача балет "Вечори на хуторі біля Диканьки"?
Ми готуємо цей балет для періоду свят, а замінить чи ні — то вже вирішувати глядачеві Також у грудні в нас запланована "Снігова королева", в початковому варіанті якої було доволі багато музики російських композиторів. Зараз хореограф-постановник Віктор Іщук разом із головним диригентом Миколою Дядюрою працюють над переосмисленням музики, щоб замінити ту, яка не може звучати. Українська культура багата на видатні твори, і наше завдання зараз — показати їх.
Премʼєра "Травіати" відбудеться 29 жовтня та 30 жовтня у Національній опері о 15:00.
Постановний склад: Анатолій Солов’яненко (режисер-постановник), Микола Дядюра (диригент-постановник), Вікторія Савенко (хормейстер-постановниця), Андрій Злобін (художник-постановник), Ганна Іпатьєва (художниця костюмів), Віктор Іщук (постановник танців).
Дійові особи та виконавці: Віолетта Валері (Лілія Гревцова, Тамара Калінкіна, Ольга Фомічова), Альфред Жермон (Дмитро Іванченко, Дмитро Кузьмін), Жорж Жермон, його батько (Геннадій Ващенко, Олександр Мельничук, Петро Приймак), доктор Гренвіль (Тарас Богдан, Володимир Тишков), Барон Дюфоль (Дмитро Агєєв, Олександр Бойко), Маркіз д’Обіньї (Михайло Кірішев, В’ячеслав Базир), Гастон, віконт де Леторьєр (Сергій Пащук, Руслан Танський), Флора Бервуа (Анжеліна Швачка, Ірина Петрова), Аніна (Світлана Годлевська, Ольга Матушенко, Тетяна Хараузова), Жозеф, слуга Віолетти (Сергій Скочеляс, Руслан Танський).
Раніше ми публікували матеріал до 90-річчя Анатолія Соловʼяненка: "Голос, який підкорив світ".
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
- "Глядачам потрібні нові емоції: прем'єра неокласичного балету "Доктор Фауст" у Національній опері
- Прем'єра дитячого балету "Пригоди Піноккіо" у Національній опері України: репортаж з-за лаштунків
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі