Історію створення ремейку легендарного фільму жахів 1941 року, напевно, теж можна екранізувати, злегка додавши екшену. Перш ніж напівсирий проект потрапив до рук режисера Джо Джонстона, за постановку фільму відповідав не менш маститий кліпмейкер Марк Романек. Однак те, що має гарний вигляд у кліпах Мадонни, на великому екрані виходить паскудно. Чи то з цієї причини, чи то через розбіжності у фінансових питаннях, відзнявши половину матеріалу, Романек залишив проект, і подальша доля «Людини-вовка» була передана в руки режисера Джо Джонстона.
Джо Джонстон - той самий тип, який у далеких вісімдесятих зняв шедевральну фантастичну казку «Люба, я зменшив дітей». Він же відповідав за роботу над «Джуманджі» та третім фільмом саги про «Парк Юрського періоду». Як бачимо, досвіду роботи з фантастичними історіями в нього хоч греблю гати. Забігаючи наперед, скажемо, що блискучий режисерський талант не підвів Джонстона й цього разу.
Говорити про сюжет ремейку класичного фільму, що входить до «Шістки монстрів Universal», щонайменше нерозумно. Історія про хлопця, який повертається до рідної домівки й, будучи вкушеним перевертнем, сам перетворюється на монстра, відома, мабуть, кожному кіноману. Джонстон акуратно зберіг усі сюжетні повороти й загальну атмосферу фільму 1941 року. Косметичні зміни торкнулися лише минулого головного героя, Лоуренса Телбота, пояснюючи, чому хлопець залишив рідний дім і віддалився від свого батька. В іншому ж - це все той же старий добрий фільм, який раніше змушував переляканих глядачів виламувати двері кінотеатру, а нині зачаровує візуальними спецефектами та неповторною атмосферою.
Саме атмосфера, окрім екранних красот і міркувань режисера про монстра, який живе в кожному з нас, забезпечує левову частку успіху картини. Вникаючи в хитросплетіння доль, спостерігаючи класичну сцену «красуня тікає від чудовиська» й милуючись абсолютно приголомшливим готичним Лондоном, глядач мимоволі почувається учасником подій. Лондон «Людини-вовка», до речі - це тема для окремої статті. Похмура й туманна атмосфера міста, створеного Джо Джонстоном, різко контрастує з розмальованим Лондоном із «Доріана Грея» чи зі стилізацією з «Шерлока Холмса». Нічне місто живе власним життям, заманюючи у свої цупкі обійми всіх, хто сидить по той бік кіноекрану. Сидячи в залі, глядач буквально шкірою відчуває холодний туман, що тягне до нього свої щупальця крізь біле полотно, а від краси й похмурості сцени з Людиною-Вовком на міських дахах по спині пробігають мурашки.
Джо Джонстон написав на екрані блискучу готичну картину з вікторіанським Лондоном, невідомим чудовиськом, що живе в лісі та людьми, часом здатними дати фору будь-якій кровожерній тварюці. У фільмі знайшлося місце і для видовищного екшену, й для напруженого трилера, і, як не дивно, для думки про те, що в душі будь-якої людини знайдеться достатньо демонів, щоб у результаті перетворити бідолаху на чудовисько. Хай навіть вона й не обростатиме шерстю ночами.
Блискучий, чудовий, винятковий ремейк класичного готичного фільму жахів, який, хоч і не лякає до гикавки, як це було в 1941 році, але все-таки здатний подарувати глядачеві масу задоволення. Гарантуємо, що на ніч після перегляду ви дослухатиметеся до темряви - а чи не почується з ночі тужливе виття?